Дивно було од таких звуків, особливо в світлиці-вітальні, де на вітринах були дитячі вишиваночки, малюночки, пластика — я не стала рефлексувати, як належить мистецтвознавцю, на архетипи, а швидше проскочила до музичного фойє, звідти були чорні сходи нагору. Там, де туалет розходився з роздягалкою, була тренерська, крізь віконце якої я побачила те, чого не узрить жоден тренер: гірлянди на стінах басейну, а, головне, накриті дорогими скатерками розкладні столи. Харчі теж були не тутешні — коли б це тут пишалися ананаси? На мить мені здалося, що в одному куткові, де затиснуто й роздягано офіціантку, в якій я упізнала риси знайомої медсестри, але хто ж напевне твердитиме, коли тамо оно скільки макіяжу? Я ще довгенько озирала сервірування, бо несила перевести очі на масовку — повнісінько дівок та костюмованих дядь, які поступово позбувалися одежі, адже вони щосили прикидалися іншими, веселими, галасливими — бо протилежна стать була вже дополовини гола. Яку голість компенсувала занадтим верещанням і тіліпанням рук, щоби потім зарепетувати, це коли їх оптом посунуто в воду. «Куколкі! Куколкі!» — радісно лунало чоловічим хором. Слідом туди пострибали й неофіти бізнесу, що за бризками недогледиш, де хто який, поспішаючи вхопитися за намічену «куколку» раніше за кого іншого; таку масовку я бачила по телевізору, коли баптисти навальцем вкочуються в святу річку Йордань; однак вереску тутки було геть більше, зважаючи на причину— адже християни не злягалися в воді, а ці, вільні від комплексів, почали витинати явно не релігійно, гуртом трясучи воду; кожен намагався, окрім сексу, якомога дужче ляпатись й бризкатися, і я подумала собі, яка ж то біда, коли вже в чоловіка без оцього вже нічого не виходить, то як тоді статево жити без масовки? Воно ж зрозуміло, що бізнесове життя не лишає місця ні для чого людського, але щоби отак компенсувати нелюдським? Який з того оргазм?
...Підвали були порожні і тим хороші, що не було аніякого ляскоту; лише з дальнього кінця їх наповнювало відлуння колективного реготу, наче крізь воду, теліпалися темними закутками. Як відгомін моїх передчуттів до якогось низькосортного басейну? Звісно, чому — бо жоден високосортний не вмістить такої гігантської масовки.
Здавалося, що звуки линуть сюди крізь залізо рур, і я не втрималась, аби не прикластися вухом, однак почула лише водяне шамотіння. Це з тої труби, теплої, якою струмувала вода до басейну, і тому я, спершу перевіривши, чи одімкнуто електрощита, саме на неї примочувала товстючого дрота «нуль». А фазу силового кабелю почепила до протилежної — товстої зливної з басейну рури, підтиснувши її згори уламком арматури. Лише потім, ретельно витерши руки, а, головне, відбитки од них, перевівши подиха як слід, взялася до рубильника й врубала, — на мить весь водяний шабаш геть закляк, дослухаючись до незнаного відчуття, а потім з потроєною люттю й радістю пошвидчив.
Я не повірила, гадала, що вмить все вклякне. Тому взяла важіль регулятора й вкрутила на повну потугу, аж затріщали трансформатори.
Але це лише додало ляскоту й вигуків — посилило колективну радість.
ОБАБІЧ КРОКУ
Кинджала я помітив, коли той майже заховався в рукав добродія. Це щастя — підносячи до губ келиха з пивом, картинно виявляти його, татуйованого, щоразу із рукава. І, щоби розгледіти краще, я почав перемальовувати його на руку собі. Не тому, що в закладі не було для цього, скажімо, серветок, а тому, що оригінал був татуйований теж на шкірі; і, хоча моя копія чіплялася пастою за волосинки, я відтворював досконало, так, що міг, нарешті, роздивитися: отут вістря, туто стрічечка, осьде — оголена красуня.
Та й звідки б отут узятися серветці? Салон «Сало-ковбаса» зберігся, відколи тут вирував «ївбаз», ще й досі відвідувачі еротично лаялися з буфетницею, а вона лінькувато жбурляла в них порожні пивні банки, економлячи такі ж слова.
— Та ну йо ж майо, — зітхнув він до годинника.
Бо відчував, що його знавпроти копіюють, хоча не знав, хто — кулькову ручку я надійно затулив кульками пива.
Однак він рвучко надсьорбнув своє, і боді-арт на його руці постав у всій красі. Зафіксувавши мій скошений зір, добродій занервувався, не збагнувши, про що, проте першим порухом вирішив вихлюпнути в мене кухля. Однак із огидою на нього глянув, як і на мого удавано безжурного погляда. Він на когось тут очікував, доки не вислизнув на вулицю, і там магнітні поля його розпружились. Я пересунув через стіл його недопиток, здобувши право перебувати тут ще зо півпорції.