Тут він умить засумував, бо з’ясував сам для себе, що, виявляється, він власним скарбом ніколи не володітиме, отже й не володів, коли виставив його отут промерзати.
Вона почала ворушити думками, пригадуючи, що в неї в хаті лишилося, аби прикрасити сьогоднішні торги, її неодчіпно гріла якась неокреслена думка, що там є, є ще якийсь товар... Лише пам’ять не бажає ту класну річ виводити наззовні, і Тетяна охоче почала грітися од неї, незавершеної — це було краще, аніж висловлювати вголос, бо з парою вилітало наззовні більше тепла.
«Ще одні рейтузи дов’язати, — знайшла додаткове подумкове зігрівання, — оце розпустити полувєра і кардіган, які класні рейтузи вийдуть».
Не для торгу вона готувалася в такий спосіб, її весь час нервозила перспектива одключеного опалення, і тому неважко було припустити, що якщо людина витримує на вулиці таку холоднечу, то вдома, аж за чотирма стінами, це буде набагато легше. Тут вона зачепилася за ще одну теплу ідею: спальник, справжній, на легкому синтапоні, навіть альпіністський — і начхать на опалення. Тетяна посміхнулася:
— Так, якщо ще поставити на паркеті намет і заховатись у ньому, то які гори? Тут набагато комфортніше, аніж в горах. От. А варити можна з бурульок.
Почувши лише останнє слово, колишній кіношник лапнувся за носа — адже його свого червоного він не відчував вже з півгодини. У нього в запасі був досвід натурних зимових кінозйомок, і тому він грівся од них, пригадуючи найвдаліші. Перед ним лежали розкішні старорежимні кабелі і до болю ображало, що їх — «не гівно ж якесь китайське» — ніхто не бере, не звертає навіть уваги на таке багатство, що чи в гараж, чи й на дачу, чи й хоч куди.
«Оце якби всі чесні люди взяли по цеглині, — подумав він, — та кожен би гепнув по мерседесу, то, може б, вони стали людьми? — подумав він і про тих, хто їздив мерседесами, і про тих, хто їх не мав; однак ця ідея була для нього не новою і тому не зігрівала. Особливо після думок про тих, хто керує цим домініоном. — Або хтось би рвонув атомну бомбу в тій столиці зла. Невеличку таку, але щоб усі людоїди вивернулись», — він побачив яскравий кавал спалаху над тамтешніми обширами і йому враз потеплішало.
Наступною його думкою було, що хоч-не-хоч, а таки треба нести й продавать улюбленого за все життя баяна; і од цього бурульок під його носом додалось.
Женько потрапляв на торг не випадково — він намагався встигнути до «бариг» — вищої касти торгівців, які, пробігши вранішніми рядками, збирали «піночку» з товарів, щоби потім за класну ціну виставити по своїх ятках.
«Оце, бляха, з першої ж Нобелівської премії скуплю собі весь базар», — укотре поклявся він Нобелівському комітету. Не з благодійних мотивів, а тому, що навколо лежало усе, чого йому бракувало в юності. Перочинні ножики, наприклад, або ліхтарики, ще й досі його тиснули залишки заздрощів до шкільних товаришів, які такими колись володіли.
Несподівано його погляд уперся в «колібрі», омріяну колись друкувальну машинку, ще в шостому класі, коли він безповоротно вирішив присвятити себе літературі, він мріяв про цей югославський раритет, бо вона була найпортативніша і дозволяла себе носити в портфелі. Однак, бувши досвідченим базарювальником, він перемістив увагу на бронзову муху поруч, із крильцями, навіть розсунув їх і приміряв туди цигарку.
— Дуже еротично, — несподівано почув.
Тетяна мало не чортихнулася, зачувши, що думки знову злітають в неї вголос — покупець же трапився інтелігентний, такого легко відлякнуть.
— Що? — ворухнув він носом окуляри.
— Кажу: дуже гарна попільничка.
— Чому?
— А вона закривається й не смердить нікотином, — жінка показала, як муха зачиняється.
— І... скільки вона «просить»?
Побалакали про ціну, і Тетяна відчула, що
втрачає торг, хлопець швидко скисав, однак заморожені його окуляри ковзнули по «колібрі», і почалася розмова: річ хороша, але в епоху портативних комп’ютерів мало доречна.
— Зате може одразу друкувати по кілька екземплярів, — не здавалася Тетяна, відчувши, що живець наживився, —до того, що ви будете робити з комп’ютером, як вам одімкнуть опалення, тьху, електрику? А, наприклад, в горах?
— Яких горах?
— Або на дачі. А ця машинка працюватиме хоч і на Північному полюсі.
— Що, й там одключають? — ожив під своїми бурульками екс-кіношник.
— Еге, тюлені ж не хочуть платить, — надто серйозно сказав Трохименко.
— Кому?
— Білим ведмедям, — пояснив хлопець.