— Гр-р! Гр-р-р! Гав!
Додати, що його тіло виділяється особливо білим клаптем, де не загоріло, усе інше, а також і лице, можна назвати «кавказькою національністю», лише мова його, незбагненна; зрозуміти можна лише «гав», тобто «гр», лякає людей посеред білого дня, бо жоден у нашому місті не бачив божевільного кавказця ані разу:
— Гр-р, кара міа, урляторекредоміосантамультіссіма, гав-гав!
Ніхто не викликав міліцію, проте кожен лютився, чого її довго нема, хоч вона була на цій же само Володимирській вулиці, тамечки само, де й КаДеБе, тобто еСБеУ; незнайомець скаче на чотирьох, картинно розмазує сльози трусами, нюхає їх, «бере слід», гарчить, може покусать, особливо, кого заціпило і хто не зрушить з місця, одна пані навіть впустилася і тому стоїть міцніш; а може, в міліції саме обідня перерва, але ж мусять тут бути хоча б контролери комунального транспорту? Бо ніхто з присутніх не знав, як викликати психіатричну карету, хоч про це багато говорено навколо. Вкляклий дідок витиснув:
— Оце заборонили відстрілювать бродячих собак, от і...
Зачувши слово «собак», незнайомець благально посунув до нього з трусами в зубах; ну чому він уперто не одягав їх? Невже тому, що вони були трохи надірвані, а може, тому, що були жіночі, такі чорно-ажурні, як показують у серіалах?
— Чаріссімамеакульпаастропераментекульт радженто, гав!
Примчало одразу дві патрульні машини, мало не посперечалися, яка першою; оточили невідомця, він ще трохи погарчав, а коли побачив, що в правоохоронців руки мимоволі потягнулися до зброї, притиснув до сліз свої горещасні труси і по-собачому заскімлив. Ті гидливо взяли його попід руки і потягли до «бобіка».
— Пєдік, — сказав один із беркутівців.
— А я щитаю: просто мудак, — відповів інший, хоча також ненавидів педерастів.
— Од простих мудаків нікада не бува запахів таких дорогих фірмових духів, пойняв? Пєдік!
Машина рушила, лишивши перехожим хмарку «Ланкастріану».
У КаПеЗе, забачивши постояльців, за півхвилини вмовк нарешті; не писнув, коли в нього забрано заповітні труси, бо КаПеЗе — це такий заклад, де в кожній камері сидять не чотири чоловіки за розкладом, а сорок, і ці всі можуть нагнать жаху навіть на нормальну людину, а не лише на собачого маніяка. Щойно в нього вперлися вісімдесят найвиразніших очей, добродій у краватці забалакав літературною італійською мовою:
— Вимагаю перекладача, вимагаю адвоката, вимагаю консула!
Й і ні разу не гавкнув; остерігаючися, аби глузд його знову не полишив, правоохоронці з’єдналися з амбасадою й переконалися, що бездокументний дуже легко, як про ідіота, володіє тією мовою. А коли сюди прибули всі, він, по-перше, нарешті охоче одягнувся в тюремне, а по-друге, відділок почув од перекладача:
— Я народився і виріс у Генуї, вийшовши на віа Прадо, я побачив дівчину, таку сумну, як і прекрасну. Хоча вона погано говорила, я без слів зрозумів, бо одразу в мене почалися почуття; виявилося, що вона родом з країни, яка постраждала од Чорнобильської катастрофи. І тому там ще подекуди трапляються нехороші люди, вони грабують інших, як оцю дівчину-Галину, вони захопили її власність, мале підприємство, а саму вигнали на вулицю, що вона просто змушена в Італії шукати порятунку; першого, кого вона в ній зустріла, виявився я, Вінченцо, я одразу дав їй усі гроші, які мав на рахунку, і наступного дня вона поїхала додому, обіцяючи, що одразу напише, як влаштує справи, так вона й зробила, але повідомила, що злі чорнобильські люди вимагають з неї ще грошей, тому я позичив усе, що міг, в друзів та родичів і вилетів до Києва, де вона мене й зустріла. Ваша країна мене приємно вразила, особливо готель, я таких ніколи не бачив...
— Який готель? — зраділи всі, що з’явилася ниточка. — Назва, адреса?
— Ну, це поруч з тим місцем, де ви мене затримали, називається він «Золоті ворота».
Міліція напружилася, але пригадати в Києві не змогла.
Звісна річ, бо починався той готель не в центрі, а в селі Чабани, там народилася дівчинка-Галина, яка одразу всіх примусила називати себе Ліна, щойно село приєднали до Києва.
Вона проклинала іподром за те, що він виявився найближчим до її села, і навіть дивувалася, чому її село називається Чабани, а не Конюхи? Тому що Лейпціг, а не Дрезден; а ще бентежило, чому там, такі азартні всі на трибунах, навіть ті, які вигравали, мало звертали уваги на дівочу красу, а лише на конячу? Погулявши годину секторами, вона спустилася вниз і побачила гурт чоловіків, одягнутих у незвичне.