— Кому-кому?
— Ну не бурим же, — несподівано засміялася Тетяна.
Нарешті Женік почув її справжній, а не базарний голос і зазначив, що він такий само, як отой пуховий платок; а коли вона струснула плечима, проганяючи холод, то він відчув отам попід запиналами й одягачками її тіло, подекуди, незважаючи на зиму, ще й досі смагляве. Вони стояли й балакали про переваги машинодруку, і екс-іношник враз втратив інтерес.
«Або хоча б вакуумну, якщо не атомну, нехай уже, — думав він про бомбу для епіцентру, де концентрується несправедливість. — Невже у чеченів на неї грошей нема? Не вірю».
— Якщо одпустить валки, — показувала на машинці дівчина, — то можна туди такого глиняного млинця закотить.
— Навіщо? — забув про Північного полюса хлопець.
— Як це навіщо, — не здавалася продавщиця, — друкувати на глині, і віками зберігатиметься, — раділа вона сама собі од несподіваного винаходу. — Оно ж клинописи на глиняних дощечках пережили тисячоліття. Хоч один диск стільки протягне?
Женько отетерів, ідея вічних шедеврів матеріалізувалася — він бачив глиняний сувій, якого прокручує «колібрі», однак в нього лишався ще один шанс поторгувати ся:
— Е, скажіть, чи має машинка українські літери?
— Та вона тільки їх і має, — Тетяна вже протирала її, щоби загорнути, несподіваний приплив тепла сколихнув її ізсередини, і вона пригадала нарешті, що її муляло з самого ранку, про що вона не могла пригадати до спродажу. — Скажіть, а ви не хочете купити віагру?
Це так легко і необачно злетіло в неї, що вона сама отетеріла і спостерігала тепер за Женьком. Той почав поволі відчувати себе чи не багатієм, бо, чесно кажучи, про ці ліки він лише чув, коли балакав про них із тими, хто їх також не бачив. І тому почервонів теж.
— Віагру? — вимовив він майже нечутно, аби колишній кіношник не почув.
— За півціни, — не своїм голосом провадила Тетяна, бо відчувала ним, що покупець не на цей товар, — і, головне, без рецепту.
Вона ще хотіла сказати, що пігулка опинилася в неї випадково, коли сиділа на синхронному перекладі конференції у Житомирі і там побачила, як під порожнім стендом хтось забув цілу упаковку, але говорити про це не стала, а просто й відверто сказала, скільки грошей та віагра просить.
— Хм, — зважив подумки ціну той, — як подумати, — жінки в нього не було вже півтора роки, дві його коханки — «швидкі допомоги» майже водночас одружилися і досі ще не визріли для подружніх зрад, — ну, за таку ціну... хоча, все-таки, якщо на ці ж гроші накупити, нарешті, путніх харчів, ну, калорійних там, або вітамінів, то, може, ефект від них буде не менший? Це ж тиждень їсти?
Тетянина свідомість зафіксувала лише дві компоненти: «калорійних», «вітамінами» — це те, про що в неї уявлення було таке ж приблизне, як і про віагру.
Тому вони вмовкли вобох.
Женік тримав у руках машинку «колібрі» і тому наважився перший:
— Не завадило б обмить, — кивнув він на неї, хоча вартість медпрепарату була більшою. Тобто еквівалент «калорійних з вітамінами» ще збільшувався на пляшку шампанського.
— Отут? — підняла вона до нього ясні очі і здмухнула з них пуховик, що надвисав.
— Дійсно, — косився він на старого кіношника і вобох зробили зусилля, аби не забурчали животи, бо вся попередня їжа там була переважно крохмалиста, підбита пісненьким чайком, а він стояв і думав, чому йому так запрагло віагри — адже в дитинстві вона була надто недосяжною для нього, недосяжнішою навіть за перочинні ножики з ліхтариками, бо тоді її просто не існувало.
— Розумієте, — говорила вона, коли вони тягли нагору здоровенні пакунки з харчами, — в Житомирі було винайдено аналогічний препарат, але значно тривалішої дії, аніж віагра.
— Тобто? Багаторазова пігулка? — зрадів він, що, нарешті, знову здобував властивість жартувати.
Вона засміялася:
— Ні, наші вітчизняні ліки, вони після вживання діють постійно, на відміну від закордонних, розумієте?
— Як глиняні клинописи?
Він хотів прокласти ще якісь паралелі, але щасливо опускався далі аналогів, та так і не пригадав про що, бо пригадувать уже не хотілось, а треба було поспішати, нарізати, кришити, мазати, розкладать, ллять, заїдать і запивать усе це разом з похапливими тостами і цілком забувать про курча в духовці, вони несподівано опинилися наче в незримому пуховикові, хата стала завбільшки з нього, такою може бути дуже ніжна мікрохвильовка, отака, як, наприклад, буває подвійний спальний мішок на високій горі, який гріє сам по собі і за хуртовини; їм було дивно, якими вони стали маленькими в ньому, поскидавши усю зимову одежу, обійнялися, і він ще з подивом устиг зафіксувати: її спина од дотику зросилася дрібненькими крапельками. Обоє ставали гнучкими, неначе глина, легко з’єдналась, переминаючись між двох валків-колібрі до нових клинописів, чіпляючись руками й ногами, міцна глина, масна, протерта з шамотом.