— Ти б якось через соломинку приспособився, чи шо лі.
— Навіщо? Ти при своєму глузді, жінко?
— А ти подивися на Запад, у їх там усі водки крізь соломку п’ються.
— Навіщо?
— Щоб не розхлюпати, милий, Запад од нас, дікарєй, тим і одлічається.
Ну ні, йому під час цього діла треба обов’язково зубами об гранчак цокать, а я должна це все терпіть, що в результаті він розпився вже до такої міри, що вже ніяка водка йому не помага.
— Водка що, — кажу, — вже не способствує?
— Так що? — огризається він. — Мені через твої примхи переходити на наркотики?
Отут я злякалася, бо мужики дураки і ще й таке впорять во ім’я любві, тому я давай бистренько, доки вогонь гасне, собирать гроші.
— Лягай, — кажу, — на ліченіє.
— На яке, бігме, «ліченіє?»
— На од анкоголізму.
— Алкоголік? Я?
— Головка од буя. Оно гроші насобирала, не ляжеш, піду й накуплю на них усіх імпортной собі косметики.
Він злякався і ліг.
Друге оповідання слухало, доки не задригало ногами з лавки, і перейшло майже на шепіт:
— Вони беруть, садовлять мого сина за стіл і починають вимагати од нього твір на тему «Як я був
у казковій країні». Ну? Це в них називається вступний екзамен, це така вільна тема, неначе в дитсадок вступає людина, а не в вуз. Яка ж вільна, якщо таких тем взагалі на світі не буває. Але мій не розгубився і, піднявши руку, питає: «А можна я опишу, як я був недавно в Англії?» Вони пошепталися, а потім кажуть: «Можна, лише вигадай для Англії іншу назву». А самі одразу на нього зло зачаїли, бо це ж скільки літ далі Жмеринки не їздили, бо моя кровиночка їздила туди на олімпіаду, а коли виграв і всі там отак сидять з одкритими ротами, а потім ними питають: «Звідкіля в країні третього світу такі знання?» «Вроджені», — каже він їм. Ну от, написав він, як їх там фантастично годували, і подає комісії. А вона йому й каже: «Ми ж просили тебе замінити назви країни Англія», а він каже: «Я й замінив на Великобританію». А ті двійку йому — раз...
— Він як злякався і ліг на кодіровку. Приходить полностю вилічиний, вєжлівий, такий акуратний, з дружками вже не встрічається, йому перед ними стидно, що він водку на дружину проміняв.
— Ну ти ж должен понімать, що якими б вони тобі дружками не були, а не постірають. І не заштопають, і не зварють, не кажучи вже про те, що, скажімо, цілувацьця.
— Так, — винуждін соглашацьця він, — оце напевне.
Тут приходять праздники Паски, приходить рідня, сідаємо за стіл.
— Стій! —як раптом крикне він. — Не пий! — Хап мене за рюмку.
— Чого це я, — кажу так, і родичі це чують, — должна не пить?
— Бо ж я не п’ю, — каже.
І всі на мене отак завмерли упіврота з рюмочками. Ну що тут робить?
— Яке ти право маєш мені сміть запрещать? — кажу я голосно. — Празник же в людей, все-таки. Я ж не яка-небудь алкоголічка, шоб мені на свято рюмку не взять.
— Ну, якщо ти не вважаєш, що чоловік і дружина не взаємоєдині, то тоді пробачай, люба.
— Отак я прибігаю в комісію, питаю, за що двійка? «Бо нема фантазії», — кажуть. «Він до вас не по фантазії вступає, а по знання, — кажу, — а от те, що він за кордоном олімпіаду виграв у їхніх дітей, які кожен день білки з вітамінами їдять — це не фантастика?» І вони поставили «відмінно», отак; а мій дурник би зроду б не зумів отак повернути вступні результати.
Отак їх роди, дурненьких, як я його родила, бо я кожного разу хотіла дівчинку. Альфа-ритми всі прорахувала. 1 от я жду, а все хлопчик і хлопчик, і так три рази. І що? Це ж як виросте, то все йому подай і принеси, і ніякої тобі материнської радості і ласки. А доця — це мамина доня, помічничка. А мій мені каже:
— Я лічно прослухав цикл лекцій по радіо, як зачатять дівчаток, і склав спеціальні грахвіки, як точно тримати ритм фрикцій.
— Що це таке? — здивувалася я, вперше почувши од нього розумне слово.
— А ще грамотна. Це, — показує він, вставляючи в банку од кетчупу пальця й виймаючи його, — раз! І є вже одна фрикція, пойняла? Туда-сюда, скільки разів, стіко й фрикцій. Понятно? Ну ха-ха-ха.
Я на те слово й купилася, бо на одну його фрикцію треба було відповідати, робити при цьому обжим.
— Як це?
— От ви, городські, коров не доїли, тому нічого не знаєте. Коли я туди, — показує пальцем в баночку, — то розжим, а коли назад, то обжим — і буде дівчинка. Тут гламне не ошибіцця, бо можна все спортить. Це тобі не альхва-ритми.