— Нуда, ти оце, — ввічливо одкотився на бік.
Лежала горілиць, додивляючись до листочків,
густо помережених сонцем.
— Не вб’єш? — несподівано запитала.
Чоловік од несподіванки аж сперся на лікоть:
— Кого? Я? Кого? Ти оце, той, — намагався збагнути почуте.
Утерши з брів піт, вона з жахом закліпала на одкинутого. Того кривого ножа.
Чоловік перехопив погляд, думав, засопів густіше, потім усередині йому забулькотіло, вирвавшись сміхом:
— Ти, значить, подумала, — кивав він на ніж, — шо я маніяк?
І враз лице його, широке, намагаючись посміхнутися, стало винуватим. Вона ж збирала до авоськи потовчені книжки, зітхаючи, що доведеться реставрувати тепер — хто повірить, що це новенькі, куплені в райцентрі?
— А що ж я мусила думать, коли мені показують ножа і дають простільню, — пошукала кофтину. — Що?
— Ти тот, ти етот, — булькотів він сміхом, — я ж оцей-отой, вийняв простільню, щоб ти туди трави нарізала. Моїм кролям, вони ж у мене як прорви жеруть.
— Що? — не розуміла Марина Пилипівна про кролів.
— Кажу, той-цей, нагнуцьця не можу, поперек болить, а трави ж скіко оно треба, коли вони вже наїдяцьця. Ну, я й хотів, щоб ти розщиталась зо мною травою для них, щоб ножем для них накосила. Бо в мене ж спина.
Він хапнув себе за поперек, хотів скривитись, однак з подивом відчув, що там біль минувся.
Книжки випали їй з рук.
— Кролям? — не могла згадати вона, як «кролі» будуть англійською.
— О, не болить, — радів він, — ти не фельшарша будеш?
— Англійської мови, — мовила, — я вчителька, — додала і гордо одягнулась.
ЗВІДТІЛЯ
Чи випадково відмінили рейс, чи навмисне? — з такими думками Толя заснув на твердій лаві, такій, що наснилася така ж худа дівчина. Він насилу виринув з цього і щосили міркував про бачене, аби остаточно прокинутись із автовокзального сну, викликав деталі; дивувало, що вона була геть нервова й шепотіла в сексі: «Я проклята, я проклята». Він не встигав про це думати, бо подали запасний автобус, і він щосили вагався, де стати на платформі, аби влучити проти дверей. Позаду насідав натовп науковців з речами, одна молода аспірантка зашпорталася у валізах, твердими руками Толя автоматом їх підхопив; обох пропхали у прохід, потужно, так, що ледве встигли вскочити вбік на сидіння й попадати. Вмить сплячка накотила. Не проїхавши кілометра, водій раптом зупинив:
— Я прошу пробачення в учасників конхверенції, но зломився жекльор, тобто інжектор, і охолодження мотору буде осущіствлять тепер система водного опалення в салоні.
Ніхто не збагнув, про що йдеться, один Толя.
— Що, що це значить? — запанікувала сусідка, й Толя пригадав — це вона сновигала щойно від довідкової до каси із важким багажем, хлопця подивувало, як оті тоненькі руки науковиці ладні все втримати.
— Охолодження мотору буде йти не через радіатор, як належить усім автобусам, а через батареї салона. Може, взимку б це було й чудово.
«А от спекотної ночі»... — він не став лякати її такою перспективою; глянув на супутницю, аби сказати щось нормальне, однак та вже спала, напружено тримаючись за сумочку. Толю вразила не так витончена краса, як рукавички — зловив себе на думці, що зроду не бачив їх на жодній дівчині влітку.