Спогад другий. Іспит. Спідниця правильної довжини. Строгий чорний пуловер. І запитання професора: «Розкажіть мені про «Улісса». Попереду ще чотири роки в університеті, сотні годин навчання, чимало приємних і неприємних зустрічей з викладачами... Загострений ніс, мляві повіки й рідке волосся обожнюваного професора просто біля мого обличчя. І наказ, виконати який неможливо:
— Розкажіть мені про «Улісса».
Я ціпенію, ніби поволі падаю до прірви.
Минає декілька секунд — ціла вічність — і я вичавлюю з себе:
— Вибачте... ви збиралися... питати мене про Толстого...
Він дивиться на мене уважно. Трохи вагається. Під млявими повіками спалахує жвавий погляд.
— Розкажіть мені про Толстого.
І я виринаю з туману, мій розум тріумфує, я вправно все викладаю, несусь, мов запряг коней, залишаючи глибокий слід у снігу, бездоганно накреслюю складні конструкції, вчасно посилаюся на працю Бердяєва. Толстой рятує мене, Толстой воскрешає мене!
— Мої вітання, мадемуазель!
О професоре із загостреним носом і потаємним життям, о майстре, здатний дотримуватись обіцянок, — хто ви такий?! Великий учитель, який проповідує Літературу, достоту релігію? Чи бібліотечний щур, надто обмежений і покірливий, щоб опиратися паніці невідомої студентки?
А Джойс? Він хто? Шахрай чи геній?
Через десять років я купую «Улісса» і беруся читати. Ми з Брюно відпочиваємо в Кассісі. У численних бухточках почервонілі тіла щиро віддаються нудизму — Брюно це страшенно подобається: роздивлятись і відчувати погляди на собі. Я сором’язливо супроводжую його, вперто залишаючись у купальнику.
Середземне море, як і передбачалося, вражає блакиттю, Джойс здається генієм, а я не розумію нічого. І все ж перші рядки захоплюють: Дублінська бухта мерехтить, Стівен Дедалус стоїть на пірсі, обговорює з друзями Гамлета, їхня розмова вишукана, краєвид навколо також — удалині темний ліс, поруч висока вежа, хмара поволі закриває собою сонце; це Ірландія, холодна і дика Ірландія — я полюбила її, коли студенткою їздила туди на мовні стажування. Джойс мав стати стажуванням для мене. Я мусила б зазирати до спеціального джойсівського словничка, досліджувати джойсівську граматику, розпитувати тамтешніх, аби збудити в собі цікавість, зрештою, з кожним новим розділом частуватися пивом. На жаль, нічого з цього я не роблю. Довкола всі лежать горічерева, підсмажуючись, достоту трупи, існування яких Джойс описує під час блукань Дубліном. Увесь цей час Моллі ніжиться в ліжку, проходить кіт, духмяніє чай, трохи далі на вітрині м’ясної крамниці висить шнурок ковбас, черва жере мерців, Леопольд Блум чухається і проглядає у вбиральні ранкову газету, Моллі наспівує, дві старі діви сідають під пам’ятником Нельсону, ручка дверей розмовляє із віялом, Венера у хутрі — з примасом Ірландії, настінний годинник — із «безіменною істотою», повз пробігають косулі, марширують військові, проходять птахолови, повії і махараджі. З часом мій спокій скипає, від безладу болить голова, я гортаю сторінки дедалі швидше, до них потрапляє пісок, я відкладаю книжку і йду купатися, повертаюсь і бачу, що сторінки намокли, хтось спіткнувся об книжку, і я повертаюсь до напрочуд складного тексту, дедалі переконуючись, що Джойс, без сумніву, письменник цього століття і майбутніх століть, що писані після нього книжки — лише незграбні підробки, крихти, якими живляться рахітичні невдахи. Ба більше: я готова взагалі відмовитися від читання книжок. Чи були в мене взагалі колись здібності, щоби читати, вивчати, міркувати, ніжитися в теплих променях Літератури? Звісно, що ні! Для справжніх читачів, упертих практиків, словом, для джойсівської еліти я завжди є і буду тим, ким є людина в купальнику на пляжі нудистів — чужинцем.
Я здригаюся від обриди. Викидаю «Улісса» в море. Книжка дуже велика — близько тисячі двохсот сторінок у кишеньковому виданні. «Улісс», поза сподіваннями, тримається на воді, не розсипається. Сіль Середземного моря довго тримає «Улісса». Чудовий образ — шедевр світової літератури дратує смажених нудистів, після чого пірнає на глибину, віддається коралам, стає поживою для рідкісних видів риб. Я стою, примирившись нарешті зі своєю жаростійкою натурою, вільна, адже купальник я не зняла, а «Улісса» позбулась.