-А, Гіреє… Що в тебе там трапилося? Чому програма зависає? Ти що, з такою простою справою впоратися не можеш? Чи вірус де підчепила? Може, послати до тебе антивірусну інспекцію? Чипсета давно не бачила?! Чого мовчиш?
А що Гірея могла сказати своєму повелителю? Що в обох зависаннях вона підозрює незаконно затягнутих у Заекрання дітлахів? То Великий Процесор за це негайно на цифру розкладе! Треба було викручуватися, але як?
- Бачте, Великий Процесоре… Був спад напруги… Ну, і програмісти наплутали…
- Гіреє! Який спад? Які програмісти? Програма працює більше року, а ти — програмісти! Май на увазі, дорогенька, якщо так триватиме — розмагнічу! Мені ігри, від яких комп’ютери виснуть, не потрібні!
Він пригрозив Гіреї вказівним пальцем, на якому блиснув великим каменем перстень.
Бемс! Екран згас, розмова закінчилася.
- Уф!.. — полегшено зітхнула Гірея. — Цього разу пронесло. Тільки Чипсета тут не вистачало! Цей відразу винюхає, у чому справа, тоді тримайся! Голосе, за справу! Ноги в руки… Хоча, авжеж… Які ноги, які руки… Словом, за роботу!
- Вважайте, що я вже зник, пані!
- А мені що робити? Добре… Спочатку треба їх пересварити, а там видно буде. Може, дарма я запанікувала? Може, і немає нічого, а комп’ютери й справді зависли від помилок програмістів?
На цьому чарівниця Гірея закінчила свої міркування. Вона підключила до монітора камери спостереження й набрала на клавіатурі код «ТІ 107». На екрані з’явилася знайома кімната. З першого погляду було зрозуміло, що там набирає оберти велика сварка.
РОЗДІЛ 9
Стережіться тихого голосу!
- Ти чого, Орігу? Яка муха тебе вкусила?
- Що значить муха? У тебе на плечах що? Погони із собачками? А в мене? Голенькі! А ти, між іншим, пізніше до гри потрапив. А за які заслуги тебе Гірея собачками відзначила? Подумаєш, біт великий! Якщо порахувати, то я разів у півтора більше, ніж ти, геймоверів зробив!
Оріг ображено повернувся спиною до Рикпета. Ліжко відгукнулося противним скрипом.
- Правда, Оріг, а чого ти, е-е-е, власне, ну… розвиступався? Ну, подумаєш, ці… собачки на погонах! Рикпет… перший на четвертому рівні побував, поранений був — це що, ну… не враховується? — заперечив Васла.
- То й Кадим двічі поранений, а як був бітом, так ним і залишився! А ти, Рикпете, вискочка! Пропхався до Гіреї в мазунчики, ось і одержав собачок на погони! І поранений ти був уже після того, як тобі собачки на погони кинули! Так що не треба… І треба ще розібратися, за що тобі собачок дали. Га? Може, ти за нами шпигуєш?
- Що?! — Рикпет підхопився. — Ти що, мене в зрадництві звинувачуєш?
- Ну, ти це… Оріг, ти думай, що того… ляпати! За це можна й по… по пиці… це… заробити! — Васла піднявся з ліжка й став поруч із Рикпетом.
Підхопився з ліжка й Оріг. Так вони й стояли, мовби троє молодих когутів, готові пустити в діло міцно стиснуті кулаки, коли до кімнати зайшла Шаната. Вона повернулася після чергової гри. Поставила автомат на підставку і підійшла до вмивальника. Після того, як вона все згадала, Шана ходила сумна й небалакуча, про що вона думала — нікому не розповідала, навіть Рикпетові, з котрим справді міцно здружилася. Ось і тепер, не кажучи нікому ані слова, мовчки попрямувала до себе за загородку.
- Шано, а ти це… ну, що про це думаєш? — запитав Васла.
- А хіба тебе цікавить думка дурепи? — спокійно відповіла вона питанням на питання.
- Не зрозумів… — розгубився Васла, — як це… дурепи?
- Ну, ти ж сам сказав Кадиму, що я дурепа. Настільки кругла, що схожа на колобок.
- Та нічого я, не того… Ти чого, Шано?!
- Ой, не викручуйся! — Шана зникла за своєю перегородкою.
- О! Мене викликають, — Рикпет взяв автомат з підставки й пішов до дверей.
- Давай-давай, іди, вислужуйся! — навздогін йому глумливо кинув Оріг.
У дверях Рикпет зіштовхнувся з Кадимом.
- Може, і ти чимось незадоволений?
- Не зрозумів, — здивовано сказав Кадим. — Це з якого дива?