Game over

_{- Нас посварила Гірея.'}

_{Рикпет кивнув головою:}

_{- Я здогадувався.}

_{Оріг пирхнув:}

_{- Мені наплювати! Яка різниця, хто посварив? Я від своїх слів не відмовляюся!}

_{- Є план, — продовжувала писати Шаната. Якомога коротше висловлюючись, вона виклала свій план.}

_{- Так, — водячи кінчиком кинджала, відповів Рикпет, — там на стінках багато дротів.}

_{- Чудово, — зраділа Шаната, — виходить, монітори знаходяться саме там.}

_{Оріг стояв похмурий і замислений.}

_{- Оце що ви надумали, — раптом запитав він, — розвалити все? А може, мені тут подобається?}

_{- Замовкни! Ти що, того? — Рикпет покрутив пальцем біля скроні. Він схопив кинджал і написав по солі тільки одне слово: «Гірея!».}

_{- Ая кажу, що мені плювати! Нехай чує! Я не хочу йти звідси, мені тут подобається, і я не дам розвалити гру!}

_{- Заткнися! — крикнув Рикпет і кинувся на Оріга, намагаючись закрити йому рота долонею. Той спритно перехопив руку Рикпета й кинув його через стегно. Рикпет упав на стіл, зачепивши ногами стільці.}

_{- Дурень! Зрадник! — Шаната щосили штовхнула Оріга в плече.}

_{Оріг, який не чекав нападу з цього боку, не втримався на ногах і сам упав на стіл. Тарілка з макаронами, які він кілька хвилин тому їв, перекинулася й акуратно вляглася йому на голову. Вигляд довгих білих макаронів, які звисають в Оріга буквально з вух, викликав у Шанати, незважаючи на серйозність ситуації, напад реготу. Рикпет подивився на Шанату, потім на Оріга й теж зареготав. У цей час отямився Голос. Регіт друзів змінився хворобливими стогонами. Обоє одержали електробатогом.}

_{- Зрада?! — люто сичав Голос. — Втеча?!}

_{Батіг ще й ще бив заекранників. Оріг дивився широко розкритими очима.}

_{«Ну, що ж… — думав він, — я не хотів… Я, правда, не хотів… А що мені робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! їм усім добре, у них удома все є! А як мені доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотів… Як мені тепер далі жити? В одній кімнаті з ними?»}

_{- Годі, припини! — пролунав голос Гіреї. Ніхто не помітив, як вона зайшла. — Тікати зібралися? Ну-ну… Залиш цих дурнів. А ти, Орігу, молодець! — вона повернулася до Оріга. — Рикпете, я повертаю тебе в біти! Відтепер собачки на погонах носитиме Оріг. Він заслужив їх більше, ніж ти!}

_{Гірея змахнула рукою. Собачки з погон Рикпета зникли й відразу з’явилися на погонах Оріга.}

_{- Вітаю тебе, байт Оріг!}

_{Оріг щасливо посміхався, по черзі косуючи на погони, які прикрашали золоті собачки, знак байта.}

_{- Зрадник… — неголосно проговорив Рикпет.}

_{- Дурень ти, Рикпете, і вуха в тебе холодні! Зате в мене на погонах золоті собачки, а тебе висікли!}

_{- Ага, — презирливо кинула Шаната, — а ти розумний і вуха в тебе гарячі. Від макаронів!}

_{Гірея зникла, як і з’явилася, безшумно. Чи зник Голос, було незрозуміло.}

_{На порозі з’явився Кадим. Він оглянув розгардіяш і здивовано запитав:}

_{- Це що за війна була?}

_{- Та тут деякі собачки собі вислужували, — Рикпет кивнув на Оріга, — продажна шкура!}

_{Гірея могла бути задоволеною. Оріг остаточно відпав від підозрілої компанії й перейшов на її бік.}

_{Шанату й Рикпета майже одночасно викликали до бою.}

_{«Звичайно, зараз ця карга нам нудьгувати не дасть! — думав він у польоті. — Але ж Оріг! Учора ще мене шпигуном обізвав, а сам… Ну, нічого! Васла й Кадим однаково з нами, а разом ми сила!»}

_{У кімнаті, де жили заекранники, усе змінилося. Раніше, коли збиралися разом, було весело й галасливо. Тепер постійно висіла гнітюча тиша. Оріг спочатку страшенно радів своїм золотим собачкам, але хвастати не було перед ким, усі відверталися й ніхто не хотів з ним розмовляти. Увечері він відчув себе самотнім, навіть почав жалкувати, що все так вийшло, але виправити нічого було не можна.}

_{Самотність серед людей — така плата за зраду.}

РОЗДІЛ 12 Треба поспішати

_{Увечері того дня, коли Оріг зрадив, Шаната й Рикпет усамітнилися за столиком і розсипали сіль.}

_{«Треба поспішати, — написала Шаната. — Як зупинимо стрічку?»}

_{«А Оріга пристрелимо!»}

_{«Ти схибнувся?»}

_{«Як на мене, то деякі глюки кращі, аніж такі люди! — Рикпет подумав і додав: — Вони хоч не зрадять. Добре, цілуйся зі своїм Орігом. Прострелимо мені руку чи ногу акуратно — і вся розмова».}