Game over

_{Шаната почервоніла.}

_{«Потрібен мені цей дурень! Ти можеш ні краплинки не сумніватися — я його ненавиджу. А поранити тебе ніяк не можна, ти маєш бути здоровеньким. По-перше, як боєць, а по-друге, тягай потім тебе, здорованя такого. Якщо кого й поранити, то це мене. По-перше, жінки терплячіші до болю, а по-друге, я легенька, мене й нести неважко».}

_{«Ну звичайно, щоб я в дівчисько стріляв? Урешті, є ще Васла й Кадим. Домовимося, це не питання. Значить так, ми біжимо до кабінету Гіреї, знаходимо монітори й?.. Далі що?»}

_{«Двері забарикадувати треба…»}

_{«А далі по ситуації. Будемо підбирати слова. Методом тику» називається. Будемо тикати, поки не вийде. Автомати та гранати при нас, нехай спробують нас узяти. Часу буде досить».}

_{«Голос батогом заб’є».}

_{«Батогом, кажеш? Є в мене один секрет. Я його, щоправда, ще не випробував, щоб Голос завчасно не винюхав, але, думаю, від батога ми позбудемося».}

_{«Здорово! Коли почнемо?»}

_{«А як учотирьох зберемося, так і почнемо».}

_{«Уп’ятьох, Рикпете».}

_{«А п’ятий хто?»}

_{«А ти Оріга тут залишити хочеш?»}

_{Рикпет невдоволено засопів.}

_{«Потрібен мені цей зрадник…»}

_{«Рикпете, він людина!»}

_{«Він зрадник!»}

_{«Хто не помилявся?»}

_{«Зрада не помилка. Ми його візьмемо, а він знову нас зрадить! Тоді Голос точно на смерть батогом заб’є».}

_{«Ну Рикпете, ну миленький…» — Шаната поклала свою долоню на руку Рикпета. Серце його стукнуло й покотилося кудись униз. Пальці були теплі, ніжні й майже невагомі. Якась невідома енергія потужним струмом пройшла кожною жилочкою його тіла. Переляканий зовсім новим почуттям, Рикпет спочатку почервонів, потім здригнувся й висмикнув руку з-під долоні Шанати. Висмикнув і відразу пошкодував — коли ще таке повториться?}

_{- Ну, добре, — підкреслено грубувато буркнув він, — візьмемо. Але на випадок чого, я його, як останнього глюка… Першим! Усе, закінчили. Я пішов готуватися.}

_{Він узяв навіщось у руки кинджал і попрямував до душової. Шаната провела його довгим поглядом. Вона сама не розуміла, що з нею відбувається.}

РОЗДІЛ 13 Game over!

_{Рикпет прокинувся рано. Починати задумане найкраще було вранці. У цей час заекранників турбували дуже рідко. Напевно, у таку годину на комп’ютерах грали мало.}

_{Насамперед Рикпет пішов до Шанати. Він навіть не встиг торкнути її за плече, як дівчинка розплющила очі.}

_{- Доброго ранку, Рику!}

_{- Сподіваюся, Шано. Візьми це й прив’яжи до підошов черевиків.}

_{Рикпет поклав їй на ковдру два нерівно відрізані шматки гумового килимка з душової.}

_{- Навіщо?}

_{- Це вбереже тебе від ударів електробатога.}

_{- Але батіг б’є по спині…}

_{- Тихо!.. — хлопчина приклав палець до губів. — Роби, що сказано.}

_{Шаната кивнула головою. Рикпет вийшов у кімнату й по черзі розбудив товаришів, роздав шматки гуми. Усі, крім Оріга, були попереджені про втечу ще з вечора. Оріга він розбудив останнім і, нічого толком не пояснивши, засунув йому в руки два шматки гуми:}

_{- Прив’яжи до черевиків.}

_{- Навіщо? — запитав здивований байт.}

_{- Заткнися і роби, що велено! Скажи спасибі Шанаті, покидьку!}

_{- Ти чого… — спробував протестувати Оріг.}

_{Рикпет люто блиснув очима:}

_{- Заткнися, сказано!}

_{Кілька хвилин усі зосереджено сопіли, прив’язуючи шматки гуми до підошов важких черевиків з кубічними підборами й товстими металевими підківками.}

_{- Зброю до бою, — скомандував Рикпет.}

_{- Ти чого тут розкомандувався? — знову спробував протестувати Оріг.}

_{- Шано, або заспокой його ти, або заспокою я!}

_{Шана витягла кинджал з піхов і розсипала на столі сіль.}

_{- А, зараз уже однаково. Можеш говорити й так.}

_{- Гаразд, Рику, — слухняно відповіла Шана. — Ми вирушаємо додому, Оріг.}

_{- Додому? — ошелешено перепитав він. — Як додому? Я не хочу додому!}

_{- Оріг, подумай! Ми повертаємося не куди-небудь, а додому! Розумієш? Додому!}

_{- Що ти знаєш про мій дім? Ти сиділа коли-небудь по два дні не ївши? Га? Чи, може, тебе татусь на п’яні очі ременем лупцював? Пряжкою? Що потім сидіти три дні не можна? Я, може, тільки тут жити нормально почав. Мені краще з глюками, ніж так…}

_{- Послухай, Оріг, але ж це теж не життя, — Шаната заспокійливо поклала руку на його плече, — а вдома… Вдома завжди є можливість почати спочатку. Хоч щось почати… А тут? Гра ж не вічна. Коли вона всім набридне або вийде з моди, її розмагнітять, і що тоді?}