Game over

_{- Запам’ятав, біте? Це твоя кімната. Ти маєш бути або тут, або на завданні, - мовив Голос.}

_{- А чому «біт»? — запитав Рикпет.}

_{- Бо наймолодший воїн зветься «бітом». Вісім бітів підкоряються байту. Тисяча двадцять чотири байти — це кіла, яка підкоряється}

_{кілобайту. Потім ще є мета, гіга й тера. Усі вони підкоряються своїм байтам. Це величезна кількість солдатів. Стільки, скільки ніколи не переб’ють дурні гравці, які намагаються перемогти нашу володарку Гірею.}

_{- І ці всі солдати такі, як я? З іншого боку екрана?}

_{Після цього запитання Рикпет одержав удар батогом.}

_{- Марш у казарму! Слухай Силу, корися їй і не став дурних запитань. Слава синього воїна — у слухняності Силі, а Сила — це і є наша володарка Гірея! Втямив чи повторити?}

_{Це було сказано з явною погрозою. Рикпет вирішив не ризикувати й мовчки кивнув головою.}

_{- Отож, — пробурчав Голос.}

_{У величезному приміщенні казарми було всього з півдесятка ліжок, розставлених у далекому кутку. Поруч з ліжками стояли два столи й десяток простих табуреток. Уздовж довгої, без вікон, стіни чорніли дивні прилади. Слідом за Рикпетом до казарми зайшло не менше десятка воїнів. Один пішов до ліжок, а інші — до приладів. Воїн підходив до одного з приладів, за формою схожого на великий гриб, клав на нього руку й зникав. Його немов утягувало в цю металеву поганку. Той воїн, який не пішов до грибків, важко сів на одне з ліжок, стомлено поклав руки на коліна й уважно подивився на Рикпета.}

_{- A-а, новенький… Ще один дурник… Як тебе звуть, біте великої Гіреї?}

_{- Рикпет.}

_{- Ага… А мене Кадим.}

_{- Ти пробував звідси…}

_{- Т-с-с, — приклав палець до губів новий знайомий, — мовчи, якщо не хочеш одержати по шиї.}

_{Кадим підвів нового знайомого до стола, розсипав рівним шаром сіль і написав на ній кінчиком кинджала в три прийоми, щоразу розрівнюючи: «Читати вони не вміють, зайвого не говори».}

_{- Ага, — відповів Рикпет, і на знак того, що він зрозумів дружнє попередження, кивнув головою. — Тут можна займати будь-яке ліжко? Ти давно на цьому спиш?}

_{- Уже й не пам’ятаю скільки, — відповів Кадим.}

_{- А багато тут таких? Ну, як ми?}

_{- Ні, заекранщиків небагато, переважно глюки. Зате заекранщики — кращі бійці.}

_{- Глюки - це хто?}

_{-А ось ці… - Кадим кивнув на синіх бійців, які нескінченною низкою підходили до грибків і зникали невідомо куди. — Вони й не люди зовсім, а так, ходячі картинки. Я й сам не відразу зрозумів, хто вони.}

_{Запитаєш щось, а він дивиться крізь тебе, немов не бачить. Спочатку моторошно було, потім звик. Як на завдання пошлють, їх настріляють цілі купи, а їм хоч би що. І лізуть, лізуть просто під кулі.}

_{- Як — під кулі? — не зрозумівши, запитав Рикпет. — І ми також під кулі?}

_{- А ти як думав? Мене ось за весь час двічі поранило, — Кадим закотив правий рукав і показав світлу мітку трохи вище ліктя, — бачиш? А друга на нозі.}

_{Ух, ти! Справжні поранення! У Рикпета перехопило подих. Оце так!..}

_{- А вибратися звідси… Ой! — по спині боляче стьобнуло батогом.}

_{- Я ж тобі говорив!}

_{- Рикпет, до бою! — пролунав у голові голос. Рикпет стрепенувся. Кадим теж підхопився.}

_{- Тебе теж? — запитав він. — Добре, що для початку підемо разом. А я перший раз сам ходив. Тоді мене й поранило в ногу.}

_{Усе це він говорив Рикпету вже на бігу.}

РОЗДІЛ З Перша гра

_{За мить нові товариші мчали в повітрі невідомо куди.}

_{- Це так гра завантажується! — перекрикував свист вітру Кадим. — Зараз прилетимо, потрапимо в чийсь комп, і почнеться. Ти з автоматом знайомий? Дивися, це затвор. Один раз пересмикнеш і пали всю гру. У нас патрони ніколи не закінчуються. У гравців — так, у нас — ні. Отут на автоматі оптичний приціл стоїть, — Кадим торкнув пальцем металеву трубку, — то ти ним не користуйся. Він не допомагає.}