Game over

_{- Це точно Кадим щось вигадав! — переконано сказала Шана. — Васла ніколи б наказу не порушив.}

_{- Не здивуюся, якщо вони на глюка напали! Ну, а той їм козу яку небудь улаштував. Сподіваюся, що ВП їм допоможе, а ось те, що глюка}

_{вони злякали, це погано. Ти молодець, Орігу, ти все зробив правильно. От Кадим — барбос нечесаний! Сказано ж було: глюка не чіпати!}

_{Рик подумав кілька секунд, скуйовдив волосся і сказав:}

_{- Зараз мають прийти мої батьки. Ми граємося, і нічого більше. Як там, удома, хвилюватися не будуть?}

_{- А… Я можу хоч узагалі додому не приходити, ніхто й не помітить. Татусь, напевно, уже очі залив, і йому на все наплювати! А мати така затуркана…}

_{- Я своїм уже подзвонила, що прийду пізно. Звичайно, хвилюються! Цілий день удома не була…}

_{- Коли ти дзвонила? — здивувався Оріг. — До телефона ти підходила, але трубку ж не піднімала!}

_{- Рик же тобі сказав, що ми зараз не просто люди, тобто не зовсім люди, а цифбої. Щоб подзвонити, мені зовсім не обов’язково знімати трубку.}

_{Вона підійшла до Оріга й, посміхаючись, поклала долоню на його руку.}

_{- Ой! — той висмикнув руку з-під долоні. — Ти чого струмом б’єшся?}

_{- Ось так я й подзвонила.}

_{- Ясно…}

_{Тим часом Рик обміркував ситуацію й прийняв рішення.}

_{- Значить, так. Орігу, ти продовжуєш залишатися на зв’язку. Від компа ні на крок. Якщо прийде лист із Заекрання, підніми трубку, набери «0» і скажи все, що треба, ми почуємо. Ми з Шаною підемо шукати глюка. Почнемо з квартири Сотникова. Найвірогідніше, він там. Зброя?}

_{Шана мовчки дістала магнітний випромінювач.}

_{- Ну що, гайда?}

_{Приголомшений Оріг побачив, як друзі перетворилися на блакитні хмарини, які всмокталися в телефонну трубку.}

_{- Отетеріти…}

_{Рик і Шана в цифровому форматі текли телефонною проводкою.}

_{- Проводочка в будинку, скажу я тобі, суцільна гидота. Одні скрутки… Я вже собі синець поставила на плечі.}

_{- Шано, слово честі, як зв’язківці зробили, то ми нічого не міняли.}

_{- Сотникови на восьмому поверсі?}

_{- Ага. Ось він, зараз праворуч…}

_{- Ні, слухай, усе-таки проводочка у вас у будинку, чорт ногу зломить! Ой!}

_{- Ай!}

_{- Ти чого?}

_{- Та теж головою приклався! Усе, прибули.}

_{З телефону в квартирі Сотникових виповзли дві маленькі блакитні хмарини, потім почувся тихий шепіт.}

_-Ну?

_{- Що ну?}

_{- Будемо перетворюватися?}

_{- А навіщо?}

_{-І то правда.}

_{Хмарини попливли над самою підлогою, проникаючи в кімнати під дверима.}

_{- Ага, ось і комп. Ти мав рацію, він включений.}

_{- Значить, треба придивитися тут уважніше.}

_{- Та лабораторії ніякої начебто немає?}

_{- Зате є включений комп і немає господарів.}

_{Хмарини знову попливли над підлогою, продовжуючи оглядати квартиру. Ніяких слідів лабораторії.}

_{- Слухай, Шано, давай подивимося, що робиться в компі?}

_{- Тобто?}

_{- Та я тільки зараз подумав. Лабораторія ж може бути й віртуальною! Заховалися де-небудь на жорсткому диску, і всі справи. І не треба їм ніяких квартир. У віртуалі на одному диску вони можуть хоч сто будинків побудувати, а не те що одну кімнату.}

_{- Твоя правда, Рику. Ідемо, подивимося.}

_{Хмарини піднялися на рівень стола, де стояв увімкнений системний блок, і всмокталися в щілину дисковода.}

_{Шана й Рик опинилися у віртуалі комп’ютера Сотникова-молодшого. Перевірити його вміст не становило великих труднощів. Окремою групою розташувалися системні файли. Файлів же, з якими працював Мишко Сотников, виявилося на диво мало. Кілька іграшок, якісь задачки з математики, комплект шпаргалок з тієї ж математики — і все. Видно, комп був новий і Мишко ще не встиг туди нічого напхати.}

_{- Хм… — розчаровано хмикнув Рик і вже був готовий сказати Шані, що настав час закінчувати, коли в куточку величезного віртуального поля, яке відкрилося їм з висоти, він побачив невеликий кубик файлу, на якому замість назви був тричі поставлений дуже знайомий знак «собачки»: @@@.}