Game over

_{Цифбой вихопила магнітний випромінювач і ракетою злетіла вгору. За кілька секунд вона зависла над зоною системних файлів. Вибравши кілька великих будинків, вона старанно запам’ятала назви, написані на дахах, і плавно повела магнітним випромінювачем. Будинки зникли.}

_{«Вибач, незнайомий мені Мишко, ми потім виправимо».}

_{Шана повернулася до Рика. Він стояв у тому ж положенні, у якому вона його залишила. Ті кілька секунд, поки вона до нього летіла, Шана сподівалася на чудо. А раптом Рик усе-таки отямився? А раптом це дивне заціпеніння минуло, і Рик зустріне її такий, як і раніше, веселий, винахідливий і симпатичний.}

_{Але дива не сталося. Цифбой Великого Процесора стояв нерухомий.}

_{- Що ж, Рику, зараз треба зробити досить складну штуку. Якщо ти мене чуєш, допоможи мені, будь ласка. Нам треба перетворитися на цифру, інакше нам звідси не вибратися.}

_{Шана міцно взяла Рика за руку й заплющила очі. Обидві фігури зникли, а з’явилася одна блакитнувата хмара неправильної форми й набагато більшого, ніж звичайно, розміру. Хмара повільно й досить незграбно попливла кудись убік.}

_{Через якийсь час хмара повільно вилилася з дисковода, плавно спустилася на підлогу й натужно попливла до телефона.}

_{- Нічого, Рику, потерпи трошки. Зараз ми телефоном…}

_{У ту мить, коли хмара почала всмоктуватися в трубку, у дверях почувся звук повороту ключа.}

_{- Як я вчасно, однак!.. — знову похвалила себе Шана.}

_{Ще за кілька секунд хмара вилилася з телефона у квартирі Рика. Вона потихеньку попливла до компа. Оріг, нічого не зауважуючи, грався в якусь іграшку.}

_{- Агов, Орігу, допоможи трошки… — пролунав неголосний Шанин голос.}

_{- Га? — від несподіванки здригнувся той. — Ви де? Шана?}

_{- Та тут ми…}

_{Хмара загустіла, і в синьому тумані з’явилися постаті. Шана стояла, витираючи тильним боком долоні піт із чола. Рик лежав на підлозі з дивно піднятою правою рукою, немов хотів із кимось привітатися.}

_{- Що з ним? — поглядаючи на Рика, якого він допомагав покласти на ліжко, запитав Оріг.}

_{- Сама не знаю. Але мені здається, що це робота глюка.}

_{- А… Так ви його все-таки знайшли?}

_{- Навіть двох.}

_{- Прикінчили?}

_{- Стерли.}

_{У цей час у коридорі почулося, як відчиняються двері.}

_{- Синку, ти вдома?}

_{- Тітка Валя прийшла… Так… Орігу, ти мовчи, я сама все влаштую.}

_{Шана виглянула з кімнати.}

_{- Добрий вечір, тьотю Валю! Петрик не може відповісти, ми в гру таку граємо, хто перший що-небудь скаже, той і програв.}

_{- У дворі лежить собака… Той її і з’їсть! Знаю, знаю, сама в таку гру гралася. Ну, грайте, я зараз щось нашвидкуруч приготую і будемо вечеряти. Ти поїси з нами?}

_{- Тьотю Валю, я не одна. З нами ще й Ігор.}

_{- Ну, добре, хліба з маслом і медом на всіх вистачить.}

_{Шана повернулася до кімнати й щільно закрила за собою двері.}

_{- Принаймні півгодини нас не чіпатимуть. На випадок чого, скажеш, що ми з Риком у коридор на хвилинку вискочили, по грі. Зрозумів? А зараз допоможи мені.}

_{Удвох з Орігом вони стали впихати нерухомого Рика в екран монітора. Усе було б добре, якби не рука, яка стирчала і ніяк не хотіла проходити крізь екран. Нарешті Рик усе-таки опинився в Заекранні. Шана беззвучно й граціозно сковзнула слідом.}

_{Тільки Оріг зібрався знову запустити іграшку, як на екрані з’явився напис «Відійди від компа». Оріг завбачливо повернув екран до ліжка, і за кілька секунд із нього вилетів Кадим. Ледве він встиг устати, як на цей же аеродром з великим шумом приземлився Васла.}

_{- Чим ви тут займаєтеся? — заглянула в кімнату мама Валя й замовкла від подиву. Наталя й Петрик кудись зникли, а замість них посередині кімнати стояв усміхнений Дмитрик, а на синовому ліжку, якось дивно посміхаючись, лежав здоровенний Слава.}

_{- Хм… — сказала здивована мама Валя. — А де Наталя? І Петрик? Ви Ігор? Дмитрику, Славо, а як ви тут опинилися? Вас же не було!}

_{- А ми так… Ми непомітно прийшли, ви на кухні були й не почули, — миттєво придумав Кадим, — а Петя з Натою на хвилинку вийшли, до Сотникових.}