Game over

_{- Ага, — підтвердив Васла, ніяково піднімаючись із ліжка.}

_{Один Оріг мовчав, бо сказати йому, власне, було нічого.}

_{Мама Валя вийшла в коридор, посмикала навіщось двері, закриті на замок, поторкала своє чоло й пішла на кухню заварювати чай. Не встигла вона зайти на кухню, як на екрані монітора знову з’явився напис «Відійдіть убік!». Оріг знову повернув екран до ліжка, і звідти з інтервалом у кілька секунд вилетіли спочатку Рик, потім Шана. Ліжко двічі жалібно скрипнуло.}

_{- Та чим ви тут, зрештою, займаєтеся?}

_{Не на жарт стривожена мама Валя знову зайшла до кімнати. Зовсім безневинними очима на неї дивилося вже п’ятеро, причому на ліжку сина лежала Наталя, яку мама Валя знала як дуже скромну, пристойну й виховану дівчинку.}

_{- Я не зрозуміла…}

_{- Це ми так, мамо… Привіт, мамо… У нас важлива розмова, мамо…}

_{Мама Валя пішла на кухню, нічого не розуміючи й прикидаючи на ходу, що на таку ораву хліба в неї точно не вистачить.}

_{- Так, хлопці, гайда цій тітці тирок надаємо…}

_{- Ти, Кадиме, помовч! Одного разу вже надавав, що потім ледве врятували… Чекаємо…}

_{- Кого? — запитав зацікавлений Оріг. — Наче всі на місці.}

_{- Гостей чекаємо, — сказала Шана.}

_{У цей час на екрані вкотре з’явився напис «Відійдіть убік». Не встигли відійти, як з екрана на ліжко вилетів Чипсет. Він приземлився плавно, але пружини однаково відгукнулися. Він ледве встиг підхопитися з ліжка, як на нього гупнуло важке тіло крутості неймовірної, самого кльового й повновідпадного боса Заекрання — Великого Процесора. Гепнувшись на ліжко, ВП схопився за поперек.}

_{- Ні до чого не придатний процес! Його треба вдосконалити. Так спину зламати можна!}

_{- Та що ж це таке? — мама, яка знову заглянула в кімнату, точно сіла б на підлогу від подиву, якби Чипсет не підтримав її під лікоть. На ліжку його сина лежав здоровий бородатий чоловік із зовсім ідіотським виразом обличчя!}

_{- Це… це… — Рик гарячково намагався придумати хоч яке-небудь правдоподібне пояснення появи в його кімнаті ВП і Чипсета, за віком не дуже підходящих до компанії, яка зібралася. — Це Вів… Вал… Валентин Петрович, він із сусіднього під’їзду, класний програміст, між іншим. А це Костя, його… ну…}

_{- Племінник! — підказав Кадим.}

_{- А як вони сюди потрапили?}

_{- Ну, як, як… Через двері, звичайно.}

_{- Вони ж зачинені.}

_{- А я відчинив.}

_{- А, ну так… Звичайно… А ліжко? Так, ліжко… І справді, до чого тут ліжко? Синку, треба за хлібом сходити.}

_{- Звичайно, мамо, тільки трохи пізніше, мамо.}

_{- Добре, пізніше, то пізніше.}

_{«Ні, це точно програміст. Тільки програмісти в такому віці можуть начепити футболку з написом «Ну, пацани…» і хизуватися в ній серед справжніх пацанів!»}

_{Бідна мама Валя! На її щастя, вона побачила напис тільки на грудях. На спині ж Великого й повновідпадного Процесора було написано «Повний атас!».}

_{Мама вийшла, і всі голови повернулися до ВП.}

_{- Здрастуй, Орігу. Давно не бачилися.}

_{- Здрастуйте, — ніяково привітався той.}

_{- Радий тебе бачити в цій чудовій компанії. Ну що, хлопці, час нам братися до роботи. Значить, так. Я з Чипсетом і Шаною у цифровому форматі дротами рухаюся до Сотникових. Рику, ти йдеш туди ж, але нормальним шляхом, сходами, і дзвониш у двері, відволікаючи увагу юзера.}

_{- Кого? Якого юзера? Мишка, чи що?}

_{- Користувача. Юзер - це і є користувач. Якщо юзер - Мишко, значить Мишка.}

_{- А не можна…}

_{- Не можна! Крім тебе, нікому.}

_{- А я? — скривджено запитав Кадим.}

_{- А це… ну… я? — відразу додав Васла.}

_{- Ви вже находилися, більше того, набігалися. Чекаєте тут і прикриваєте наш тил. Тим більше, що ви не можете переходити в цифровий формат.}

_{- А… — почав Кадим.}

_{- Питання закрите! — тоном, який не допускає заперечень, сказав ВП.}

_{- Мамо, я до Сотникових на хвилинку, — крикнув Рик з коридора.}

_{- Добре, синку, тільки недовго, треба ж за хлібом сходити, — відповіла мама з кухні, але Рик її вже не чув. Він, стрибаючи через сходинку, мчав на восьмий поверх до Сотникових.}

_{- Наталочко, — сказала мама, знову заглядаючи в кімнату до сина. Але в кімнаті, замість шести чоловік, було тільки троє. А Наталі не було зовсім.}

_{- Заждіть, — наморщила чоло мама Валя, — я нічого не зрозумію. А де всі інші? Дмитрику, що сьогодні тут відбувається? То звідкись усі з’являються, то кудись зникають… Нічого не розумію!}