- Тітонько Валечко, нічого особливого не відбувається. Просто вони всі вийшли.
- Ой, Дмитрику, хоч ти мене не дури…
Тим часом Рик дзвонив до Сотникових. Двері відкрив Сотников- старший.
- Ну? — запитав він не дуже чемно.
- Здрастуйте, — сказав Рик, — а Мишко вдома?
- Вдома. Мишко! До тебе прийшли. Заходь уже, нічого квартиру вихолоджувати.
- А, Петько, привіт! Вчасно ти зайшов. У мене щось із компом, не запускається зовсім, допоможеш?
- Пішли, подивимося, — задоволений таким перебігом подій, сказав Рик.
- Ось, — розповідав Мишко, — починає завантажуватися, а потім зупиняється — і все. Включаю перезавантаження і знову те саме.
- Так, дай я сам спробую… Ось дивися, комп зупиняється весь час на тому самому місці. Бачиш? Та дивися ж сюди!
- Та дивлюся! Ну й що?
- А то! Ні, ти сюди дивися! У цьому місці! Значить…
- Що значить?
- Це значить…
- Петько, ти чого з мене дурня робиш? Я знаю, що це значить! Це значить, що комп не працює!
Краєм ока Рик бачив, як три маленькі хмарини, які вилилися з телефону, пропливли над підлогою і всмокталися в системний блок з тильного боку. Першу частину свого завдання він виконав.
- Це значить, що в тебе порушений якийсь із системних файлів, тому й комп не запускається. Може, вірус десь підхопив?
- Може, і вірус… Знаєш, я баті не говорив, алея забув виключити комп. Може, тому він не працює? Ой, перепаде мені від батька!
- Не бійся! Від цього операційна система не порушується. Мабуть, вірусня до тебе пристала. Ти ж до інету підключений?
- Звичайно.
- Отож!
Поки Рик забивав баки Мишкові, ВП зі своїми супутниками вже ширяв у віртуальному просторі компа Сотникових. Шана повела його зразу до будиночка, у якому розташовувалася секретна лабораторія Гіреї.
- Ага, — сказав ВП, — ось вона! Невелика зовсім. То це сюди спеціальний охоронець був приставлений?
- Здоровенний такий, а автомат розміром з мене.
ВП подивився на Шану.
- Здоровенний, говориш? А навіщо?
- Що навіщо? — не зрозуміла Шана.
- Що й від кого тут охороняти? Два компи й два стільці? Ні, Шаночко! Дай-но випромінювач.
Шана мовчки подала пістолет. ВП кілька разів недбало повів стволом в обидва боки. Будиночок зник. На його місці залишився невеликий засклений куб, який матово поблискував.
- Ось так, — задоволено сказав ВП, — смерть Кощія зберігалася на кінці голки, а та — в яйці, а те — в качці, у зайці, скрині, а та висіла на дереві. Так у вас говориться в казці?
ВП підняв випромінювач і, прицілившись, вистрелив у ящик. Не сталося нічого.
- Ах, Гіреє! Твої б таланти та зі світлою метою! Зуміла захистити від стирання! Молодець! Га, Чипсете? Учися! Де інструмент, який я тобі давав на зберігання?
Чипсет дістав з-під куртки невеликий згорток. З кількох інструментів ВП вибрав молоток і почав щосили гатити по кубу. На всі боки бризнули скалки. Стомившись, ВП передав молоток Чипсету.
- А ну, потрудися, молодь, не все старим працювати.
Нарешті куб розколовся. Перед очима учасників експедиції з’явився мініатюрний грибок, приєднаний дротами до флеш-карти. ВП нахилився і взяв у руки флешку, яка справді чимось нагадувала яйце.
- Здрастуй, Гіреє! Говорив я тобі, не зв’язуйся з людьми! Адже ти тільки глюк. І ніколи тобі не перемогти навіть цього дівчиська, бо її думки й почуття не можна описати ніякою, навіть найскладнішою програмою.
ВП поклав флешку на залишки куба й змахнув молотком. Чорні шматочки пластмаси полетіли в різні боки. Коротко, але важко зітхнувши, він простягнув молоток Чипсету й звернувся до Шани:
- Ну, що ти там стерла? Показуй.
- Зараз ще так давай спробуємо… — Рик набирав на клавішах будь-що. Однаково Мишко в цьому нічого не розумів. Рик чудово знав, якщо ВП не відновить стерті Шаною файли, то вихід є тільки один: перевстановити операційну систему. Але в його завдання входило відволікання уваги Сотникова-молодшого, що він сумлінно й робив. Набравши на клавіатурі в черговий раз казна-що, Рик натис на клавішу «Enter». І — диво! Комп’ютер почав завантажуватися! Власне, дива ніякого не було, просто ВП відновив стерті Шаною файли. Але для Мишка це було чудо.