Выбрать главу

- Тітонько Валечко, нічого особливого не відбувається. Просто вони всі вийшли.

- Ой, Дмитрику, хоч ти мене не дури…

Тим часом Рик дзвонив до Сотникових. Двері відкрив Сотников- старший.

- Ну? — запитав він не дуже чемно.

- Здрастуйте, — сказав Рик, — а Мишко вдома?

- Вдома. Мишко! До тебе прийшли. Заходь уже, нічого квартиру вихолоджувати.

- А, Петько, привіт! Вчасно ти зайшов. У мене щось із компом, не запускається зовсім, допоможеш?

- Пішли, подивимося, — задоволений таким перебігом подій, сказав Рик.

- Ось, — розповідав Мишко, — починає завантажуватися, а потім зупиняється — і все. Включаю перезавантаження і знову те саме.

- Так, дай я сам спробую… Ось дивися, комп зупиняється весь час на тому самому місці. Бачиш? Та дивися ж сюди!

- Та дивлюся! Ну й що?

- А то! Ні, ти сюди дивися! У цьому місці! Значить…

- Що значить?

- Це значить…

- Петько, ти чого з мене дурня робиш? Я знаю, що це значить! Це значить, що комп не працює!

Краєм ока Рик бачив, як три маленькі хмарини, які вилилися з телефону, пропливли над підлогою і всмокталися в системний блок з тильного боку. Першу частину свого завдання він виконав.

- Це значить, що в тебе порушений якийсь із системних файлів, тому й комп не запускається. Може, вірус десь підхопив?

- Може, і вірус… Знаєш, я баті не говорив, алея забув виключити комп. Може, тому він не працює? Ой, перепаде мені від батька!

- Не бійся! Від цього операційна система не порушується. Мабуть, вірусня до тебе пристала. Ти ж до інету підключений?

- Звичайно.

- Отож!

Поки Рик забивав баки Мишкові, ВП зі своїми супутниками вже ширяв у віртуальному просторі компа Сотникових. Шана повела його зразу до будиночка, у якому розташовувалася секретна лабораторія Гіреї.

- Ага, — сказав ВП, — ось вона! Невелика зовсім. То це сюди спеціальний охоронець був приставлений?

- Здоровенний такий, а автомат розміром з мене.

ВП подивився на Шану.

- Здоровенний, говориш? А навіщо?

- Що навіщо? — не зрозуміла Шана.

- Що й від кого тут охороняти? Два компи й два стільці? Ні, Шаночко! Дай-но випромінювач.

Шана мовчки подала пістолет. ВП кілька разів недбало повів стволом в обидва боки. Будиночок зник. На його місці залишився невеликий засклений куб, який матово поблискував.

- Ось так, — задоволено сказав ВП, — смерть Кощія зберігалася на кінці голки, а та — в яйці, а те — в качці, у зайці, скрині, а та висіла на дереві. Так у вас говориться в казці?

ВП підняв випромінювач і, прицілившись, вистрелив у ящик. Не сталося нічого.

- Ах, Гіреє! Твої б таланти та зі світлою метою! Зуміла захистити від стирання! Молодець! Га, Чипсете? Учися! Де інструмент, який я тобі давав на зберігання?

Чипсет дістав з-під куртки невеликий згорток. З кількох інструментів ВП вибрав молоток і почав щосили гатити по кубу. На всі боки бризнули скалки. Стомившись, ВП передав молоток Чипсету.

- А ну, потрудися, молодь, не все старим працювати.

Нарешті куб розколовся. Перед очима учасників експедиції з’явився мініатюрний грибок, приєднаний дротами до флеш-карти. ВП нахилився і взяв у руки флешку, яка справді чимось нагадувала яйце.

- Здрастуй, Гіреє! Говорив я тобі, не зв’язуйся з людьми! Адже ти тільки глюк. І ніколи тобі не перемогти навіть цього дівчиська, бо її думки й почуття не можна описати ніякою, навіть найскладнішою програмою.

ВП поклав флешку на залишки куба й змахнув молотком. Чорні шматочки пластмаси полетіли в різні боки. Коротко, але важко зітхнувши, він простягнув молоток Чипсету й звернувся до Шани:

- Ну, що ти там стерла? Показуй.

- Зараз ще так давай спробуємо… — Рик набирав на клавішах будь-що. Однаково Мишко в цьому нічого не розумів. Рик чудово знав, якщо ВП не відновить стерті Шаною файли, то вихід є тільки один: перевстановити операційну систему. Але в його завдання входило відволікання уваги Сотникова-молодшого, що він сумлінно й робив. Набравши на клавіатурі в черговий раз казна-що, Рик натис на клавішу «Enter». І — диво! Комп’ютер почав завантажуватися! Власне, дива ніякого не було, просто ВП відновив стерті Шаною файли. Але для Мишка це було чудо.