- Ага. Але ці двері однаково треба відкрити, інакше дракон тут і залишиться. Ти відійди, га?
- Куди ти, поранений?! Ти ж і сіпнутися не встигнеш, як він тебе підсмажить!
Шаната силоміць запхала Рикпета в порожню кімнату й підішла до дверей, котрі треба було відчинити, аби спрацювала пастка з кошлатим драконом. Вона присіла навколішки, прикладом автомата натисла на ручку, різко пхнула двері та одночасно з цим упала вздовж стінки на підлогу, закривши голову руками.
Шах-х-х — шугнуло полум’я, і двері неквапом зачинилися.
- Все, зараз донизу!
Рикпет і Шаната безшумно бігли сходами.
- Зупинимо стрічку!
- Тобто? Ага… — до Рикпета дійшло, що Шаната хоче підвісити програму. — Але як?
Шаната подивилася по боках, знайшла й підтягла ближче до дверей якусь картонну коробку. Обережно подивилася в щілинку, де знаходиться кімната з драконом, ще раз поправила коробку й зняла кришечку з оптичного прицілу.
Рикпет з цікавістю стежив за цими приготуваннями.
- Я чогось не того…
- Рику, треба різко відкрити двері. Відкрити повністю, щоб я змогла поцілити в замок кімнати, де сидить дракон. Другим пострілом я пораню дракона.
- А якщо він заекранник? Ти ж розумієш…
- Не бійся, я спробую тільки подряпати його. Але після другого пострілу двері негайно зачиняй. Якщо полум’я велике, то може й самим перепасти.
Уклавши на коробку автомат, Шаната ретельно прицілилася.
- Давай!
Рикпет широко відчинив двері. Йому здалося, що перший постріл пролунав, ще коли двері відчинялися. Динозаври вмить повернули голови. Зі світлого квадрата дверного отвору висунулася волохата голова дракона — немовби аж із переляканими очима. Не встигло чудовисько облити динозаврів рікою вогню, як пролунав другий постріл, який зробив у драконячому вусі маленьку дірочку. І програма зависла! Усе було, як минулого разу, тільки дракон із громовим «няв!» кинувся під диван, який стояв біля далекої стіни. Диван, звісно, розлетівся на шматки, а дракон, забившись у куток кімнати, жалібно нявкав. Рикпет підійшов до нього й ласкаво почухав за вухом.
- То ти все-таки заекранник! Хто ж ти?
Дракон задоволено муркотів. Зовсім не важко було здогадатися, що це кіт! Інше питання, як він опинився в Заекранні?
- Бачиш? — Рикпет повернувся до Шанати. Програма вже перезапустилася. Вони стояли на сходовому майданчику, прохолодному й темному. Дівчинка напружено застигла поруч із коробкою, яку використовувала як підставку при стрільбі.
«Вона все згадала! — здогадався Рикпет. — Вийшло! Вона все згадала!»
- Я не Шаната! — були перші слова дівчинки. — Я Наташа!
Обличчя її болісно спотворилося. Рикпет зрозумів, що електричний батіг прогулявся по її плечах.
- Я не Шаната! — уперто сказала вона. — Я Наташа! Наташа! Наташа!
Після кожного вигуку вона здригалася, і Рикпет зрозумів, якщо її не зупинити, то електричний батіг заб’є її до нестями. Він кинувся до Шани.
- Мовчи, Шано! Мовчи! Що ти доведеш шматку заліза? Заб’є батогом, запросто… Тут подумати треба.
- Я все згадала! Розумієш, все! Я…
- Помовч, Шано. Не я один тебе слухаю, пам’ятай це.
РОЗДІЛ 8
Гірея починає хвилюватися
Шаната й Рикпет летіли додому. Геймовера так і не вийшло. Програма перезапустилася, але гра не продовжилась.
Гірея стежила за цим польотом на своєму головному моніторі. Вона уважно вдивлялася то в обличчя Шани, то в обличчя її супутника й хитала головою:
- Ай-яй-яй… Це недобре! Шаната все згадала… Якщо й Рикпет згадає — це до добра не приведе. А якщо вони об’єднаються… Голосе!
- Я тут, пані.
- Голосе, я думаю, їх треба пересварити. Усіх! Усіх, хто живе в кімнаті ТІ 107! Не подобається мені ця компанія! За останні три години програма зависала двічі, і обидва рази в грі був цей Рикпет. Він гарний воїн, і таким він мені й потрібний. Але не більше. Нашепочи їм що-небудь один на одного. Про Рикпета скажи, що він вискочка, тому й став байтом. Орігу скажи: йому звання не дали через Рикпета. Ну, а Шанаті шепни, що Васла назвав її дурепою. Чи багато дівчиську треба… Кадиму… Сам щось вигадай. Нехай перегризуться між собою! І спостерігай за ними уважно. Увечері розповіси, що в тебе вийшло.
- Зрозумів, пані!
-Ах, Рикпет, Рикпет…
Почувся мелодійний дзвінок мультимедійного зв’язку. Екран, який висів перед злою чарівницею, освітився чистим блакитним світлом. З’явилася заставка «Звернення Великого Процесора». Нарешті, на екрані з’явився й сам Великий Процесор. Він мав вигляд не дуже старого чоловіка з темно-русявим, із сивиною волоссям, з коротко обстриженою, теж із сивиною, борідкою; на голові бейсболка з написом «І Love усе». Одягнений він був у темно-зелену футболку з написом «BOSS» і курточку-вітровку.