— «Жучок» належав покійному доктору Чилтону.
— Покійному? Звідки ти знаєш, що він — покійний доктор Чилтон?
— Ну, він на сім років запізнюється, — відповів Барні. — Не думаю, що він найближчим часом з’явиться. Дозвольте запитати вас, спецагенте Старлінг, а що задовольнить вас?
— Я хочу побачити рентген. Мені потрібен рентген. Якщо є книги, що належали докторові Лектеру, я теж хочу їх побачити.
— Скажімо, ми знайдемо такі речі, що з ними буде потім?
— Ну, чесно кажучи, тут я не певна. Федеральний прокурор може вилучити всі матеріали як речові докази у справі про втечу з-під варти. Тоді вони пліснявітимуть у його переповненій кімнаті речдоків. Якщо я огляну ті речі, не знайду нічого цікавого в книгах і повідомлю про це, то ти зможеш заявити, що доктор Лектер їх тобі подарував. Він уже сім років in absentia[38], тож можна подати цивільний позов. Живих родичів у нього немає. Я рекомендуватиму, щоб тобі віддали всі непотрібні матеріали. Май на увазі, що мої рекомендації сидять на нижньому рівні тотемного стовпа. Певно, рентген ти назад не отримаєш, як і медичну документацію, оскільки він не мав права їх тобі передавати.
— А якщо я поясню вам, що не маю цих речей?
— То матеріали за Лектером стане дуже важко продати, оскільки я видам бюлетень і повідомлю ринок, що за купівлю й володіння ними ми будемо заарештовувати й притягувати до відповідальності. А ще я отримаю ордер, аби обшукати твоє помешкання.
— Бо вже довідалися, де те помешкання є. А якщо їх кілька?
— Не певна. Скажу тобі от що: як ти здаси матеріали, то не матимеш жодного клопоту за те, що їх узяв, враховуючи, що могло б із ними трапитися, якби ти їх там залишив. Щодо обіцянки повернути тобі все назад — напевне сказати не можу, — Старлінг зробила паузу, риючись у сумці. — Знаєш, Барні, у мене така підозра, що ти не отримав вищу медичну освіту через те, що не можеш зав’язувати стосунки. Може, під судом десь був. Розумієш? А тепер пригадай — я ніколи не шукала твій «службовий список», нічого не перевіряла.
— Ні, тільки зазирнули до моєї декларації та робочої анкети, усього. Як зворушливо.
— Якщо ти був під судом, то, може, федеральний адвокат того округу замовить за тебе слівце, судимість знімуть.
Барні промокнув тарілку шматком тоста.
— Ви вже закінчили? Прогуляймося трохи.
— Я бачила Семмі, пам’ятаєш, його поселили в камеру Міґґса? Він там і досі живе, — сказала Старлінг, коли вони вийшли надвір.
— Я гадав, що лікарню закрили.
— Так і є.
— Семмі приписаний до якоїсь програми?
— Ні, просто живе там, у темряві.
— Думаю, вам варто про нього доповісти. Він слабкий, діабетик, він помре. Знаєте, чому доктор Лектер змусив Міґґса проковтнути язика?
— Здається, так.
— Убив за те, що Міґґс вас образив. Такий специфічний привід. Не журіться: Лектер однаково зробив би це, рано чи пізно.
Вони пройшли повз будинок, де жив Барні, до моріжка, де голуб і досі кружляв над тілом свого мертвого друга.
Барні відігнав його помахом руки.
— Лети собі, — сказав він птаху. — Годі журитися. А то тебе тут коти з’їдять.
Голуб зі свистом полетів геть. Вони не бачили, де він сів. Барні підібрав мертву пташку. Тільце з гладенькими крильцями легко ковзнуло в кишеню.
— Знаєте, одного разу доктор Лектер дещо про вас сказав. Може, під час нашої останньої розмови чи однієї з останніх. Пташка нагадала. Хочете знати, що він сказав?
— Звісно, — відповіла Старлінг.
У шлунку ворухнувся сніданок, але вона не збиралася здригатись.
— Ми говорили про успадковану, закладену в підсвідомість поведінку. За приклад він навів генетику голубів-ролерів, нирців. Вони високо злітають, а тоді перекидаються в повітрі, падаючи до землі. Є неглибокі ролери й глибокі. Двох глибоких схрещувати не можна, бо потомство падатиме аж до землі, розбиватиметься й помиратиме. Ось що він тоді сказав: «Офіцер Старлінг — глибокий нирець, Барні. Сподіваймося, що один із її батьків не був глибоким».
Старлінг довелося прикусити язика.
— Що робитимеш із пташкою? — спитала вона.
— Обскубу та з’їм, — відповів Барні. — Ходімо в будинок, я віддам вам рентгенівський знімок і книжки.
Несучи довгастий пакунок назад до лікарні, де була припаркована машина, Старлінг почула, як десь на дереві тужливо скрикнув уцілілий голуб.
Розділ 13
Завдяки увазі одного божевільного та одержимості іншого, Старлінг хоч на деякий час отримала те, чого завжди хотіла, — кабінет у легендарному підземному коридорі Поведінкової психології. Гірко було дістати цей кабінет саме таким чином.