Цілий день муха не давала Арсенові спокою. До яких тільки вже хитрощів він не вдавався. Ховався, проте муха його знаходила. Відчиняв навстіж вікно і клав зовні на лутку крихту хліба, але муха відгадувала його підступний задум.
Арсен сидів у кріслі, муха вмощувалася десь поруч, ішов на кухню — летіла назирці, сідав за робочий стіл — потирала неподалік лапками. «Ти називатимешся Цокотухою, — сказав Арсен, — нестерпною Мухою Цокотухою». Надвечір Арсенові вдалося заманити муху назад до ванної.
Наче цього не досить, муха набридала Арсенові не тільки засвітла, а й уві сні. Вночі вона дошкуляла йому гірше, ніж удень. Може, тому, що день йому якраз снився. Звичайний день, коли в помешканні ясно без штучного освітлення. В усьому іншому день був незвичайним. Незвичайним було вже те, що муха, яка не давала спокою, перейшла в справжнісінький наступ. Вона роззухвалилася й норовила сісти на Арсена, залітала йому у вічі, дряпала, доторкаючись до руки, нестерпно дзижчала, коли Арсен хотів зосередитися, й мало не впала в суп. «Краще б уже втопилася», — досадував Арсен, який уже й страви не пошкодував би, аби лише спекатися набриди. Коли муха сіла на канапку і залишила плямку на голландському сирі, Арсенові увірвався терпець.
Арсен поклав будь-що зловити негідницю. Полював за нею на кухні й на коридорі. Потім ловив у кімнаті. Оступався і тупцював, мов на розпеченому вугіллі, крутився і вилазив на стілець; зашпортавшись і упавши, підводився, скакав по дивані і пошкодив робочий стіл.
Нарешті муха сіла на шибку вікна. Не тямлячись з люті, Арсен схопив верхній з трьох вазонів, що трималися на зелених гілках металевого стояка для хатніх рослин, і щосили пожбурив туди, де сиділа муха. Дзенькнуло, розбиваючись, скло. І тоді Арсен побачив, як услід за вазоном легко й неквапно, наче збиткуючись, вилинула муха. Вона нагадувала балерину — віртуозну, легку, невагому.
Що це був сон, Арсен усвідомив, коли, прокинувшись, почув осоружне бриніння. «І це через неї я цілу ніч нервувався і навіть розбив скло?» — сполошився Арсен, зиркнувши в бік, звідки млоїлося вранішнє світло. Шиба була на місці.
«У вас є дієвий засіб проти мух? — запитав Арсен у крамниці побутової хімії. — Проти великих бридких мух, що дошкуляють удень і переслідують уночі?» Вдома Арсен, наготувавши балончик, на якому була намальована потворна мухенція, прочинив двері і, не вагаючись, виприскав вміст: «На тобі! Оце тобі! Так тобі! Що заробила, те маєш!» Решту дня Арсен оминав ванну. І то був увесь його спокій. Бо після дня почалася ніч.
Вночі Арсенові снився сон. Жахітливе марево, в якому він до знемоги ганявся за мухою, а та водила його за носа. Сідала на стелю й чіпалася до штори, дзижчала позаду, хоча щойно була попереду. Арсен почувався, наче пробіг, не зупиняючись, марафонську дистанцію. Втомилася й муха.
«Тільки де вона, що її не чути?» — насторожився Арсен. І зараз таки побачив. Дошкуляка сиділа на ліжку, а подушка, якою Арсен запустив у муху, лежала долі. Сповнений обурення, Арсен поклав, однак, перехитрити ворога. Вдаючи, наче муха не цікавить його, лаштувався до вирішального поєдинку.
Муха незрушно сиділа на тому самому місці. Мовби шукаючи її десь попереду, Арсен крок за кроком задкував і був би переміг, якби не перечепився. Стілець з гуркотом беркицьнувся, а разом з ним опинився на підлозі Арсен. «Потвора!» — лайнувся спересердя. «Начувайся!» — з розгону він навалився на муху, яка сиділа, мовби нічого не сталося.
І так, коли захекано тиснув подушкою, Арсенові здалося, що душить людину. Холодний піт укрив його. Спізнаючи танталові муки, відчув, як кудись провалюється. Як щось у ньому падає в чорне незглиб’я. Тієї миті прокинувся.
Муха була у ванній. Арсен відчинив двері, одначе вона не вилітала. Арсен обережно ввімкнув світло.
Муху Арсен помітив не відразу. Комаха сиділа на стіні за душовою куртиною і не рухалася. Арсен вимкнув освітлення. Дверей до ванної вже не зачиняв. Коли за сніданком у кухні задзижчала муха, було йому так, ніби заграла дорога серцю мелодія.
Відтоді Арсен не чіпав її, проте й муха так щоб дуже йому вже не дошкуляла.
В бібліотеці Арсен позичив енциклопедію про комах.
Уночі Арсенові снився сон. Передостанній, в якому була його муха.
У ньому він вийшов з мухою на прогулянку. Надворі вигулювали псів і котів. Люди тримають декоративних щуриків, розводять акваріумних рибок, слухають, відпочиваючи, щебетливих амадинок, він же мав муху. Муха сиділа коли на плечі, коли на руці. Політавши, верталась і сідала знову. «Це наш новий кокер-спанієль», — похвалився дядько Роман, Арсенів сусід. «Це моя муха», — сказав Арсен не без гордощів.