— Угу, — угукнув Максим.
— Угу, — засміялася Лола, геть незлостиво перекривляючи.
— Лише на вихідні, — уточнив Максим, — і коли погода добра: така, як сьогодні.
— Розумію, — кивнула Лола.
— Славна місцина, — провадив Максим. — Більше зелені і не так людно.
— На мізантропа ви не подібні, — примружилася Лола.
— Ні-ні, я не мізантроп, — заперечив Максим. — Полюбляю так іноді трішки усамітнитися, особливо на вихідні.
— Даруйте, — театрально, а воднораз, приязно мовила Лола. — Я, дурепа, вам заважаю.
— Та що ви! — обурився Максим. — Ви мене не так зрозуміли. Я маю на увазі всю ту буденну метушню, якої за тиждень більше ніж досить.
— Тоді ви романтик, — сказала Лола.
Романтик Максимові сподобалося.
— Поет, — мовила Лола.
Поет Максимові сподобалося ще дужче, та замість парубка відповіла його вроджена скромність:
— Ні, ні.
— Поет, який не пише віршів, — не вгавала Лола.
— Як це? — розгубився Максим.
— Поет, який живе, як поет, — пояснила Лола, і Максимові таке геть залестило.
— Я працюю в офісі, — розкрив карти Максим.
— І я теж, — підхопила Лола.
— Агентом страхової компанії, — продовжив Максим.
— Отакої! — вигукнула Лола.
— Перепрошую? — не второпав Максим.
— Я кажу, що також працюю у страховій компанії.
— Он як! — тепер була Максимова черга дивуватися.
— І як тільки ми ніколи не зустрічалися?
— Нічого дивного, — відказав Максим, хоча сам щойно непомалу здивувався. — Страхових компаній чимало.
— Ви в якій працюєте? — поцікавилася Лола.
Максим назвав.
— Ну це вже взагалі! — вигукнула Лола.
— Невже ви теж там працюєте? — Максим здивувався ще дужче, ніж перед тим.
— Гірше, — мовила Лола, витріщившись на Максима.
— Як це?
— Ми конкуренти.
Лола працювала в іншій страховій компанії, але хіба мусять вони конкурувати через те, що працюють на різних вулицях? Конкурувати тут, за столиком, на вихідні?
— Але це нічого не означає, — заспокоїв Максим — чи то Лолу, чи, радше, себе.
— Ви так гадаєте? — підхопила Лола з надією в голосі.
Максим помітив, як вона зраділа, і захотів сказати ще щось приємне, а головне підбадьорливе, одначе йому не спало на гадку нічого кращого, ніж:
— І це ж треба, так зустрітися!
— Неймовірно, — Лола теж чудувалася.
— До вас можна?
— Це моя приятелька, — пояснила Лола. — Я думала, ти вже не прийдеш.
— Лала, — відрекомендувалася Лала.
— Максим, — чемно підхопився Максим, уже вдруге за останню чверть години.
— О! — сказала Лала.
— Ласкаво просимо, Алло, — запросив Максим.
— Лало, — виправила Лала.
— Даруйте, — знітився Максим.
— Дарую, — великодушно відмахнула Лала.
Тепер Максим сидів між Лалою і Лолою, Лала по праву руч, Лола — по ліву.
— Лоло, — помилково звернувся до Лали Максим.
Не можна сказати, що вони були між собою подібними, але ж імена! До того ж Максим тільки-но звик, що перед ним Лола.
— Лало, — виправила Лала Максима, мило всміхнувшись.
— Перепрошую, Лало, — пробелькотів Максим, і йому, який удруге поспіль сплутав ім’я, зробилося геть ніяково.
— Нічого, — лагідно заспокоїла Лала.
— Дозвольте вас запросити, — мовив Максим.
Максима окрилило, як дотепно він знайшов вихід із ситуації.
— О, як мило, — зраділа Лала.
— Ви... — хотів було запитати Максим.
— Я що й ви, — випередила його Лала.
— Будь ласка, три коли, — мовив Максим до офіціанта.
Цього разу все вийшло якнайкраще. Прийнявши замовлення, офіціант прибрав обидві порожні склянки. До того ж Максим запросив одразу обох дівчат. Про те, що Лола могла не хотіти нової коли, Максим не подумав. Лише чому б їй не хотіти, адже попередні вже випито: ту, що замовив їй він, і ту, першу, за іншим столиком, коли Лола сиділа там сама, а він, Максим, тут.
— Дякую, — проспівали Лола і Лала в один голос.
Які класні дівчата!
— А ви звідки знаєтеся? — запитала Лала й одразу ж виправилася: — Давно знаєтеся?
— По роботі, — змовницьки підморгнула Лола.
— А ти мені ніколи не розказувала, — дорікнула Лала.
— А твій Степан де? — відбрила Лола.
— Який Степан? — визвірилася на Лолу Лала.
— Твій! — просичала Лола, копнувши Лалу під столом.
— Ай! — скрикнула Лала.
— Перепрошую, — мовив Максим, якому здалося, що з необережності штовхнув Лалу.
— Нічого не сталося, — запевнила Лала.
— Якщо дозволите спитати... — почав Максим.
— Мене? — мовила Лола.