Гаррі вп'явся очима в Фіренцеву потилицю, яка сріблилася в місячному сяйві.
— Але хто б на таке наважився? — здивувався він. — Якщо ти довіку будеш проклятий, то, мабуть, уже краще смерть? Чи не так?
— Так, — погодився Фіренце, — хіба що тобі треба дожити до тієї миті, коли ти вип'єш іншого напою — того, що відновить усю твою силу й могутність і після якого ти вже ніколи не помреш. Поттере, ти знаєш, що нині сховано в школі?
— Філософський камінь! Звичайно… еліксир життя!.. Але я не розумію, хто…
—Хіба ти не пригадуєш нікого, хто багато років міг чекати повернення своєї влади, хто весь цей час чіплявся за життя, дожидаючи свого шансу?
Мовби якийсь залізний кулак раптом стиснув Гарріне серце. В шелестінні дерев йому ніби вчулися давні слова Геґріда: "Кажуть, ніби він помер. По-моєму, се дурниці. Не знаю, чи в нього ще лишалося щось людське, аби померти".
— То ти вважаєш, — хрипким голосом мовив Гаррі, — що це був Вол…
— Гаррі! Гаррі, ти живий?
Стежиною до них бігла Герміона, а за нею, засапавшись, човгав Геґрід.
— Живий! — відповів Гаррі, не зовсім розуміючи, що він каже. — А єдиноріг мертвий, Геґріде. Він там, на тій галявині.
— Тепер я тебе залишу, — промовив Фіренце, коли Геґрід побіг оглянути єдинорога. — Ти вже в безпеці.
Гаррі сповз йому зі спини.
— Щасти тобі, Гаррі! — побажав Фіренце. — Буває, що й кентаври неправильно розуміють рух
планет. Сподіваюся, це один з таких випадків. — Він повернувся й помчав углиб лісу, лишивши позаду тремтячого Гаррі.
Рон заснув у темній вітальні, так і не діждавшись їхнього повернення. Коли Гаррі зненацька його розбудив, Рон почав вигукувати щось про пенальті з квідичу. Але вже через мить він широко розплющив очі, коли Гаррі почав розповідати їм з Герміоною про все, що сталося в лісі.
Гаррі не міг ані сидіти, ні стояти. Він ходив сюди-туди перед каміном і ще й досі тремтів.
— Снейп хоче віддати камінь Волдемортові, а Волдеморт чекає в лісі!.. А ми…
— Не називай це ім'я! — нажахано прошепотів Рон, неначе думав, що Волдеморт може їх почути.
Гаррі його не слухав.
— Фіренце мене врятував, хоч і не мав права… Бейна це розлютило, він казав не втручатися в те, що провістили планети… Мабуть, вони показали, що Волдеморт повертається… Бейн думає, що Фіренце мав дозволити Волдемортові вбити мене… Напевне, зірки провістили й мою смерть.
— Припини називати це ім'я! — зашипів Рон.
— Отож мені лишається тільки чекати, коли Снейп украде камінь, — гарячково міркував Гаррі, — і тоді Волдеморт зможе повернутися і вбити мене… Що ж, Бейн тоді, мабуть, буде задоволений!
Герміона була вкрай перелякана, але спробувала заспокоїти його.
— Гаррі, всі кажуть, що Дамблдор — єдиний, кого завжди боявся Відомо-Хто. Поки тут Дамблдор, Відомо-Хто тебе не зачепить. Крім того, чому ти Думаєш, ніби кентаври ніколи не помиляються? Їхні припущення звучать як якесь ворожіння, а професорка Макґонеґел вважає ворожіння дуже неточною галуззю магії.
Коли вони закінчили розмову, починало вже світати. Полягали цілком виснажені, з пересохлими горлянками. Проте нічні сюрпризи ще не скінчилися.
Відгорнувши ковдру, Гаррі побачив під нею акуратно складений плащ-невидимку. До нього була пришпилена записка:
Про всяк випадок.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Крізь люк
Усі наступні роки Гаррі навіть не міг пригадати, як йому вдалося скласти іспити: адже будь-якої миті можна було сподіватися, що в двері заскочить Волдеморт. Однак минали дні, а Флафі, без сумніву, й далі залишався живим і здоровим десь там, за замкненими дверима.
Стояла задушлива спека, особливо у великому класі, де вони складали письмові іспити. Для цього їм видали нові пера, зачаровані спеціальним закляттям від списування.
Екзаменували учнів не тільки теоретично. Скажімо, професор Флитвік запрошував їх по черзі до свого класу, пропонуючи, щоб вони змусили ананас вибивати на столі чечітку. Професорка Макґонеґел стежила, як вони перетворювали мишу в табакерку. Оцінка ставала вищою, коли табакерка виходила гарною, але зменшувалася, якщо з неї стирчали вусики. Найдужче всіх нервував Снейп, дихаючи учням у потилиці, доки вони пригадували, як зробити настійку для забуття.
Гаррі робив це все, стараючись не звертати увагу на пронизливий біль у чолі, який постійно мучив його від часу їхньої подорожі до лісу. Гаррі часто погано спав. Невіл думав, що то він так переживає через іспити, а насправді Гаррі постійно прокидався, бо йому снився давній кошмар, який став ще жахливішим, адже уві сні тепер з'являлася постать у каптурі, з рота якої скапувала кров.
Можливо, тому, що Рон і Герміона не бачили того, що бачив у лісі Гаррі, або тому, що чоло їм не пік шрам, але вони не переймалися філософським каменем так, як Гаррі. Думка про Волдеморта, звичайно, лякала їх, але той не відвідував їх у снах, до того ж вони були такі заклопотані іспитами, що просто не мали часу журитися тим, що там задумав Снейп чи хто інший.
Останнім екзаменом була історія магії. Ще якась година, щоб відповісти на запитання про старих божевільних чарівників, які повигадували всілякі казани-самомішалки, і вони будуть вільні! Вільні на цілий безтурботний тиждень, після чого їм оголосять результати іспитів. Коли привид професора Бінса звелів їм відкласти пера і згорнути пергаменти, Гаррі не міг не радіти разом з усіма.