Геґрід голосно позіхнув, випростався й потягся.
- Треба си вже рухати, Гаррі, нині маємо багацько справ, треба поїхати до Льондона, купити всьо до школи.
Гаррі крутив на всі боки чарівні монетки, розглядаючи їх, аж раптом подумав про щось таке, що ніби цвяшком прокололо його радісну кульку.
- Е-е... Геґріде!
- Га? - відгукнувся Геґрід, натягуючи величезні чоботи.
- Я не маю грошей, а ви чули, що казав уночі дядько Вернон? Він не платитиме, щоб я навчався чарів.
- Цим не журиси, - сказав Геґрід, підводячись і чухаючи потилицю. - Думаєш, батьки нічого тобі не лишили, га?
- Але ж якщо хата завалилася...
- Вони не тримали грошей у хаті, хлопче! Отож спершу ми зайдемо до «Ґрінґотсу». Це банк для чарівників. З'їж трохи ковбаски, вона й холодна непогана. До речі, я б си не відмовив і від кавальчика вчорашнього торта.
- Чарівники мають банки?
- Тілько один. «Ґрінґотс». Ним керуют ґобліни.
Ковбаса, яку тримав Гаррі, випала йому з рук.
- Ґобліни?
- Так, і тому тілько божевільний спробує грабувати його. Затям, Гаррі: ніколи не чіпай ґоблінів. «Ґрінґотс» - найбезпечніше місце в світі, окрім хіба Гоґвортсу. До речі, мені однаково треба навідати «Ґрінґотс». Дамблдор попросив залагодити деякі справи. - Геґрід гордо випнув груди. - Найважливіше він переважно доручає мені, - знайти тебе, щось узяти в «Ґрінґотсі»... Ти вже готовий? То рушаймо!
Гаррі вийшов з халупи слідом за Геґрідом. Небо прояснилося, море мерехтіло під сонячним промінням. Човен, що його позичив дядько Вернон, стояв біля берега, проте в човні після бурі зібралося чимало води.
- Як ви сюди дісталися? - запитав Гаррі, не помітивши ніде іншого човна.
- Прилетів, - відповів Геґрід.
- Прилетіли?
- Атож, але назад попливемо човном. Я вже знайшов тебе і не маю си права користати чарами.
Вони залізли до човна, а Гаррі дивився на Геґріда, намагаючись уявити, як той летить.
- Але веслувати було би встидно, - сказав Геґрід, знову спідлоба зиркнувши на Гаррі. - Якби я... е-е... трошки всьо пришвидшив, чи міг би ти не згадувати про це в Гоґвортсі?
- Звичайно, - відповів Гаррі, якому не терпілося побачити нові чари.
Геґрід знову витяг рожеву парасольку, двічі вдарив нею по борту, і човен помчав до берега.
- А чому тільки божевільний може піти грабувати «Ґрінґотс»? - поцікавився Гаррі.
- Заклинання... замовляння, - пояснив Геґрід, розгортаючи газету. - Кажуть, сейфи там охороняють дракони. А ще треба знайти дорогу: «Ґрінґотс» лежить під Льондоном на глибині сотень миль. Глибше, ніж метро. Можна си вмерти з голоду, намагаючись звідти вийти, навіть як пощастит щось украсти.
Гаррі сидів, міркуючи над цими словами, а Геґрід переглядав газету «Щоденний віщун». Гаррі навчився від дядька Вернона, що, коли хтось гортає газету, краще його не чіпати, але втриматись було годі, ще ніколи в житті він не мав так багато запитань.
- О, маєш! Міністерство магії, як завжди, все наплутало, - пробурмотів Геґрід, перегортаючи сторінку.
- А що, існує Міністерство магії? - не зміг не запитати Гаррі.
- А запевно, - відказав Геґрід. - Вони, звичайно, хотіли, щоб міністром був Дамблдор, але він си ніколи не покине Гоґвортсу, тож посаду дістав старий Корнеліус Фадж. Телепень, якого світ не видів! Щоранку посилає Дамблдорові сов і прохає поради.
- А що робить Міністерство магії?
- Ну, передусім намагається приховати від маґлів, що в країні й досі є відьми та чаклуни.
- Навіщо?
- Навіщо? Таж тоді, Гаррі, всім закортит вирішити свої проблеми чарами. Ні, нехай си нам дадуть спокій.
Тієї миті човен легенько торкнувся берега.
Геґрід склав газету, і вони кам'яними східцями вийшли на вулицю. Поки вони прямували містечком до вокзалу, на Геґріда задивлялися всі перехожі. І Гаррі, в принципі, їх розумів. Адже Геґрід не тільки був удвічі за них вищий, а й чіплявся до звичайнісіньких речей, як-от лічильників на пар-кувальних майданчиках, вигукуючи:
- Диви, Гаррі? Чого тілько ті маґли не вигадают, га?
- Геґріде, - насилу переводячи подих, мовив Гаррі, що намагався не відставати, - то ви казали, що в «Ґрінґотсі» є дракони?
- Та ніби так кажут, - відповів Геґрід. - От би мені дракончика!
- Дракончика?
- Я змалку про нього мрію... О, вже прийшли.
Вони опинилися на вокзалі. Поїзд до Лондона вирушав за п'ять хвилин. Геґрід, нічого не тямлячи в тих, за його словами, «маґлівських» грошах, дав Гаррі кілька банкнот, щоб той купив квитки.
Люди в поїзді ще більше витріщалися на них. Геґрід сів на два місця зразу й почав плести шпицями щось подібне до жовтого циркового шатра.
- Не загубив листа, Гаррі? - запитав він, рахуючи петлі.
Гаррі витяг з кишені конверт.
- Файно, - кивнув Геґрід. - Там є список усіх причандалів.
Гаррі розгорнув ще один аркуш, якого не зауважив уночі, і прочитав:
ГОҐВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІВ І ЧАКЛУНСТВА
Форма:
Учням першого року навчання необхідно мати:
1. Три комплекти звичайних робочих мантій (чорних).
2. Один звичайний повсякденний гостроверхий капелюх (чорний).
3. Одну пару захисних рукавиць (з драконячої шкіри або подібного до неї матеріалу).
4. Одну зимову мантію (чорну, зі срібними застібками).
Зверніть, будь ласка, увагу: увесь учнівський одяг повинен мати бірки з іменами.
Підручники:
Всі учні повинні мати по одному примірнику таких книжок:
«Стандартна книга заклинань» (1-ий курс) Міранди Ґошоук.
«Історія магії» Батільди Беґшот.
«Магічна теорія» Адальберта Вофлінґа.
«Початковий курс трансфігурації» Емеріка Свіча.
«Тисяча магічних трав і грибів» Філіди Спор.
«Магічні зілля й настійки» Арсеніуса Джиґера.
«Чарівні звірі і де їх знайти» Ньюта Скамандера.
«Темні сили - посібник для самозахисту» Квентіна Тримбла.
Інші знаряддя:
1 чарівна паличка.
1 казанок (олов'яний, стандартного розміру 2).
1 комплект скляних або кришталевих піал.
1 телескоп.
1 комплект мідних терезів.
Учні можуть також взяти з собою сову, АБО кота, АБО жабу.
НАГАДУЄМО БАТЬКАМ: ПЕРШОКЛАСНИКАМ НЕДОЗВОЛЕНО МАТИ ВЛАСНУ МІТЛУ
- Невже це все можна купити в Лондоні? - здивувався вголос Гаррі.
- Якщо знаєш де, - відповів Геґрід.
Гаррі ще ніколи не був у Лондоні. Хоча Геґрід, здавалося, знав, куди він прямує, та він, мабуть, ніколи не діставався туди звичайним способом. Він застряг у турнікеті метро й голосно обурювався, що сидіння замалі, а поїзди надто повільні.
- Не розумію, як ті маґли дают собі раду без чарів, - нарікав він, видираючись нагору поламаним ескалатором, що вів на галасливу вулицю з крамничками.
Геґрід був такий величезний, що йому легко вдавалося протискатися крізь юрбу, а Гаррі мусив лише не відставати. Вони минали книгарні й музичні крамниці, ресторани й кінотеатри, але ніде й знаку не було, що тут можуть продавати чарівні палички. То була звичайнісінька вулиця з юрмами звичайнісіньких перехожих. Невже десь тут глибоко під землею лежать купи чаклунського золота? Невже справді існують крамниці, де торгують підручниками заклинань і мітлами? А може, це все просто грандіозний жарт, який задумали Дурслі? Якби Гаррі не знав, що в Дурслів абсолютно відсутнє почуття гумору, він так і гадав би, але, хоча все, про що досі розповідав йому Геґрід, видавалося неймовірним, Гаррі чомусь йому вірив.
- Ось тута, - сказав, зупиняючись, Геґрід, - «Дірявий Казан». Популярне місце.
То був маленький і задрипаний шинок. Якби Геґрід не показав його, Гаррі взагалі б нічого не помітив. Люди, кваплячись, не звертали на нього уваги. Їхні погляди прилипали до вітрин великої книгарні з одного боку та музичної крамниці - з другого, а «Дірявий Казан» для них ніби не існував. Власне, Гаррі мав таке дивне відчуття, мовби тільки вони з Геґрідомможуть його бачити. Перш ніж він сказав про це Геґрідові, той завів його досередини.