- Нічого, - збрехав Гаррі.
Вони зайшли купити пергаменту та гусячих пер, і Гаррі трохи повеселішав, побачивши чорнило, колір якого мінявся під час письма. Виходячи з крамнички, він запитав:
- Геґріде, а що таке квідич?
- Най йому грець!.. Я всякчас забуваю, як мало ти знаєш: навіть про квідич не чув!
- Від таких пояснень мені ще гірше, - дорікнув йому Гаррі й розповів про блідого хлопця в салоні мадам Малкін.
- ...І ще він казав, що тих, хто належить до маґлів, узагалі не треба пускати...
- Але ти си неналежиш до маґлів. Якби він тілько знав, хтоти! Таж якщо його родичі чаклунського роду, він си виростав із твоїм ім'ям на вустах! Ти ж видів, що діялося в «Дірявому Казані»? А загалом - що він тямит! Деякі з найкращих чародіїв, яких я знав на своїм віку, походили з давніх маґлівських родин, де зроду-віку ні в кому не було нічого магічного, - взяти хоча б твою маму! А ти подивися, яка в неї сестра!
- То що таке квідич?
- Це наш спорт. Спорт чарівників. Це ніби... футбол у світі маґлів. Квідичем захоплюються всі, в нього грают у повітрі на мітлах, а м'ячів аж чотири. Тілько правила досить тєжко пояснити.
- А що таке Слизерин і Гафелпаф?
- Шкільні гуртожитки. Всього їх чотири. Усі кажут, що в Гафелпафі самі невдахи, але...
- Мабуть, я точно буду в Гафелпафі, - понурився Гаррі.
- Краще вже Гафелпаф, аніж Слизерин, - спохмурнів Геґрід. - Усі лихі чаклуни та відьми були в Слизерині. І Відомо-Хто також.
- Вол... перепрошую, Відомо-Хто теж учився в Гоґвортсі?
- Колись дуже давно, - відповів Геґрід.
Вони купили Гаррі шкільні підручники в книгарні «Флоріш і Блотс», полиці якої були до самої стелі заставлені величезними книжками, що нагадували оправлені шкірою тротуарні плити. Були там і книжечки завбільшки з поштову марку в шовкових обкладинках; книжки з чудернацькими символами і кілька таких, у яких не було нічогісінько. Навіть Дадлі, який ніколи не читав, був би щасливий до декотрих з них хоч доторкнутися. Геґрід насилу відтягнув Гаррі від посібника «Закляття й замовляння- зачаруй друзів і задурмань ворогів найновішими прокльонами: втратою волосся, драглистими ногами, заплітанням язика й багато чим іншим»професора Віндиктуса Віридіана.
- Я хотів довідатись, як заклясти Дадлі.
- Не сказав би, що це погана думка, але ти не повинен вдаватися до чарів у світі маґлів, хіба за надзвичайних обставин, - пояснив Геґрід. - До того ж, ти однаково ще не можеш насилати закляття, бо ще довгенько треба вчитися, щоб досягти сього рівня.
Геґрід не дозволив Гаррі купити й золотий казанок («Тут написано: олов'яний»), зате вони придбали гарний комплект терезів (щоб важити компоненти зілля) і розкладний мідний телескоп. Далі вони відвідали аптеку, де було так цікаво, що майже не відчувався жахливий сморід суміші тухлих яєць і гнилої капусти. На підлозі стояли діжки з якоюсь липучою речовиною, стіни були заставлені глечиками з травами, сушеним корінням і яскравими порошками, а зі стелі звисали жмутки пер і переплетені низки кігтів та пазурів. Поки Геґрід розпитував чоловіка за лядою про необхідні Гаррі компоненти зілля, сам Гаррі розглядав срібні роги єдинорогів по двадцять одному ґалеону за штуку й манюсінькі лискучо-чорні очка жуків (по п'ять кнатів за ківшик).
Коли вони вийшли з аптеки, Геґрід знову переглянув список.
- Тілько чарівна паличка лишилася... Йой!.. Я ж іще не купив тобі дарунок на іменини.
- Та не треба... - зашарівся Гаррі.
- Знаю, що не треба. Слухай, я, певно, куплю тобі звірєтко. Тілько не жабу, бо жаби давно вже вийшли з моди, тебе засміют, а котів я си не люблю, бо я від них зачинаю чхати. Куплю тобі сову. Всі дітиська мріють про сов, вони страшенно корисні, носять пошту й таке інше.
Через двадцять хвилин вони вже виходили із «Совиного Торговельного Центру Айлопс», який виявився темним приміщенням, сповненим шарудіння й мерехтіння яскравих, наче смарагди, очей. Гаррі ніс велику клітку з гарною полярною совою, що міцно спала, опустивши голову під крило. Він безперестанку дякував, затинаючись, немов професор Квірел.
- Та досить уже, - грубувато урвав його Геґрід. - Певно, ті Дурслі не вельми ущедрювали тебе да-РУнками. Що ж, тепер треба тілько в «Олівандер» - єдине місце, де можна си придбати найкращу чарівну паличку.
Чарівна паличка - ось чого Гаррі прагнув найдужче.
Ця остання крамничка була тісна й занедбана. Облуплені золоті літери над дверима проголошували: « ОЛІВАНДЕР. Виготовляємо чарівні палички з 382 року до н.е.»В запорошеній вітрині на вицвілій пурпуровій подушечці лежала одним-одна чарівна паличка.
Коли вони увійшли, десь у глибині крамнички задзеленчав дзвіночок. У тісному приміщенні стояв лише хиткий стілець, на якому й умостився Геґрід. Гаррі мав дивне відчуття, мовби він опинився у великій бібліотеці; він затамував у собі безліч нових запитань і взявся натомість оглядати тисячі вузьких коробочок, що рівненькими стосами здіймалися аж до стелі. Не знати чому Гаррі відчув поколювання в шиї. Навіть пилюка й тиша були, здавалося, насичені загадковими чарами.
- Добридень, - пролунав лагідний голос, і Гаррі аж підскочив. Мабуть, і Геґрід підскочив, бо щось тріснуло, і він притьмом підвівся зі свого хиткого стільця.
Перед ними стояв старий чоловік, великі вицвілі очі якого сяяли в крамничних сутінках, немов два місяці.
- Привіт, - незграбно привітався Гаррі.
- Ага! - сказав чоловік. - Так-так. Я знав, що скоро побачу тебе, Гаррі Поттер. - Старий не запитував, а стверджував. - У тебе мамині очі. Здається, лиш учора вона й сама була тут, купувала свою першу чарівну паличку. Завдовжки в десять із чвертю дюймів, елегантну, вербову. Чудова паличка для чаклування.
Містер Олівандер підступив ближче до Гаррі. Гаррі хотілося, щоб старий бодай раз кліпнув, бо від тих сріблястих очей по тілу повзли мурашки.
- А твій батько, натомість, вибрав паличку з червоного дерева. Одинадцять дюймів. Гнучку. В ній трохи більше сили, і вона напрочуд добра для трансфігурацій. Що ж, я сказав, вибрав батько, а насправді паличка, звичайно, сама вибирає собі чарівника.
Містер Олівандер підступив так близько, що мало не зачепив своїм носом ніс Гаррі. Хлопець побачив у його туманних очах своє відображення.
- Ось де... - довгим білим пальцем містер Олівандер доторкнувся до шраму у формі блискавки на Гарріному чолі. - Прикро казати, але це я продав ту паличку, що заподіяла цю рану, - вимовив він стиха. - Тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Могутня паличка, дуже могутня, але в лихих руках... Ох, якби ж я знав, щовона накоїть у світі...
Старий скрушно похитав головою і аж тоді, на Гарріну втіху, зауважив Геґріда:
- Рубеусе! Рубеусе Геґрід! Як приємно бачити тебе! Дубова, шістнадцять дюймів, трохи зігнута, так?
- Атож, прошу пана, - підтвердив Геґрід.
- То була добра паличка. Але, здається, її зламали навпіл, коли тебе вигнали? - раптом суворо запитав містер Олівандер.
- Е-е... власне, так, - відказав Геґрід, човгаючи ногами. - Я ще дотепер маю ті кавалки, - додав він жваво.
- А ти не користуєшся ними? - гостро докинув містер Олівандер.
- Йой, пане, ні, - мерщій заперечив Геґрід. Гаррі помітив, що, відповідаючи, Геґрід міцно стиснув свою рожеву парасольку.
- Гм, - протягнув містер Олівандер, пронизавши Геґріда поглядом. - Ну що ж, містере Поттер. Зараз подивимось. - Він витяг з кишені довгу вимірювальну стрічку із срібними позначками. - Якою рукою триматимете паличку?
- Е-е... взагалі я роблю все правою, - сказав Гаррі.
- Випростайте руку. Ось так. - Старий зміряв Гаррі від плеча до пальців, тоді від зап'ястка до ліктя, від плеча до підлоги, від коліна до пахви, а потім його голову. Міряючи, він пояснював:
- Містере Поттер, кожна чарівна паличка Олівандера містить у собі потужну магічну субстанцію. Ми використовуємо волосся єдинорогів, пір'їни феніксових хвостів і драконячі серцеві струни. Кожна паличка Олівандера унікальна й не тотожна ніякій іншій, так само як немає однакових єдинорогів, драконів чи феніксів. А взявши паличку іншого чарівника, звісно, ніколи не досягнете пристойних результатів.