Професорка Макґонеґел виступила наперед, тримаючи в руках довгий сувій пергаменту.
- Коли я називаю чиєсь ім'я, прошу надягати капелюх і сідати для сортування на цей ослінчик, - оголосила вона. - Анна Ебот!
Рум'яна дівчинка з русявими косами підійшла, спотикаючись, до ослінчика, настромила собі по самі очі капелюх і присіла. Коротка пауза і...
- ГАФЕЛПАФ! - крикнув капелюх.
Зі столу праворуч долинули підбадьорливі вигуки й оплески, і Анна попрямувала туди - до гафелпафського столу. Гаррі помітив, як їй радісно помахав привид гладкого ченця.
- Сьюзен Боунз!
- ГАФЕЛПАФ! - знову крикнув капелюх, і Сьюзен сіла поруч із Анною.
- Террі Бут!
- РЕЙВЕНКЛОВ!
Цього разу заплескали за другим столом з лівого краю; кілька рейвенкловців підвелися, потискаючи руки Террі.
Менді Брокелгерст також пішла до Рейвенклову, а от Лаванда Браун стала першою новою ученицею Ґрифіндору, тож тепер оплески зірвалися з найдальшого столу ліворуч; Гаррі бачив, як завзято свистіли Ронові брати-близнюки.
Мілісент Булстроуд потрапила до Слизерину. Можливо, Гаррі просто так уявлялося, але після всього почутого про Слизерин його учні справляли на нього неприємне враження.
Гаррі вже нудило, й він мало не зомлів. Він пригадав, як на уроках фізкультури в школі обирали склад команд. Про нього завжди згадували наостанок, і не тому, що був найгірший, а тому, що ніхто не хотів потім з'ясовувати стосунки з Дадлі.
- Джастін Фінч-Флечлі!
- ГАФЕЛПАФ!
Гаррі помітив, що капелюх інколи називав гуртожиток одразу, а часом задумувався. Шеймус Фініґан, хлопчина з рудуватим волоссям, що стояв попереду Гаррі, просидів на ослінчику мало не цілу хвилину, перше ніж капелюх призначив його до Ґрифіндору.
- Герміона Ґрейнджер!
Герміона метнулася до ослінчика й рішуче натягла капелюха.
- ҐРИФІНДОР! - вигукнув капелюх.
Рон застогнав.
Тут Гаррі пронизала жахлива думка: адже коли хвилюєшся, завжди з'являються якісь дурні думки. А що, як його взагалі не оберуть? Що, як він просидить не знати скільки, насунувши капелюха на самі очі, аж поки професорка Макґонеґел зірве того капелюха і скаже, що сталася прикра помилка, і йому треба зворотним поїздом вертатися додому?
Коли викликали Невіла Лонґботома, хлопця, що постійно губив свою жабку, він зашпортався і впав. Капелюх довго вирішував його долю. Коли ж він нарешті крикнув: «ҐРИФІНДОР!» - Невіл побіг, навіть забувши його скинути, тож мусив вертатися під загальний регіт, щоб передати його Мораґ Макдуґал.
За ним викликали Мелфоя. Зачувши своє ім'я, він неспішно почвалав уперед, і його бажання відразу здійснилося: капелюх, тільки-но торкнув його чола, одразу заверещав:
- СЛИЗЕРИН!
Мелфой задоволено рушив до своїх приятелів Креба й Ґойла.
Залишалося не так багато учнів.
Мун... Нот... Паркінсон, тоді пара дівчат-близнюків: Петіл і Петіл, тоді Селі-Ен Перкс, і ось, нарешті:
- Гаррі Поттер!
Гаррі ступив уперед, а по цілій залі зненацька прокотилася хвиля шепоту.
- Вона сказала «Поттер»?
- Гаррі Поттер?!
Перше ніж капелюх опустився йому на очі, Гаррі ще встиг побачити повнісіньку залу людей, що намагалися його розгледіти. Наступної миті він уже дивився на чорну підкладку капелюха. І чекав.
- Гм, - пролунав у його вусі тихенький голосочок. - Складно. Дуже складно. Багато відваги, я бачу. Та й розум нівроку. Є хист, о так, це безперечно... а ще бажання випробувати себе... Ну, це вже цікаво... Куди ж тебе віддати?
Гаррі вчепився за ослінчик і подумав: «Тільки не в Слизерин, тільки не в Слизерин».
- Не в Слизерин, га? - запитав тихенький голосочок. - Ти певен? Знаєш, ти можеш бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі сумніватися. Ну що? Ні? Що ж, коли ти такий певний, нехай буде ҐРИФІНДОР!
Гаррі почув, як капелюх вигукнув останнє слово на всю залу. Скинув його й непевною ходою попрямував до ґрифіндорського столу. Він так тішився, що його все ж обрано і він не потрапив до Слизерину, що навіть не помічав, як його вітали найбурхливішими оплесками. Староста Персі зірвався на ноги, розмахуючи руками, а близнюки Візлі заволали: «Поттер з нами! Поттер з нами!»
Гаррі присів навпроти привида в трико, якого бачив раніше. Привид поплескав його по руці, і нажаханому Гаррі здалося, ніби він занурив цю руку У відро з крижаною водою.
Нарешті він міг добре розгледіти Високий стіл. Найближче до Гаррі сидів Геґрід, що перехопив його погляд і схвально підняв угору великий палець. Гаррі у відповідь усміхнувся. Посередині Високого столу на великому золотому кріслі височів Албус Дамблдор. Гаррі відразу впізнав його завдяки картці, яку витяг у поїзді з шоколадної жабки. Срібне волосся Дамблдора сяяло на всю залу чи не яскравіше від привидів. Помітив Гаррі й професора Квірела, того нервового молодика з «Дірявого Казана». У великому пурпуровому тюрбані він мав доволі химерний вигляд.
Залишилося всього три учні. Лайза Терпін потрапила до Рейвенклову, після неї надійшла Ронова черга. Хлопчина увесь посірів і позеленів. Гаррі схрестив під столом пальці, і за мить капелюх вигукнув:
- ҐРИФІНДОР!
Гаррі разом з усіма щосили заплескав у долоні, а Рон знесилено бухнувся на стілець біля нього.
- Молодчина, Рон! - набундючено мовив Персі через голову Гаррі.
Тим часом Блеза Забіні призначили в Слизерин.
Професорка Макґонеґел згорнула пергамент і забрала Сортувального Капелюха.
Гаррі глянув на свою порожню золоту тарілку. Він тільки зараз відчув, як зголоднів. Про гарбузові пиріжки лишилася сама згадка.
Підвівся Албус Дамблдор. Розвівши руки, він широко всміхнувся до учнів, неначе ніщо в світі не могло його так втішити, як сяючі лиця всіх його вихованців.
- Вітаю вас! - промовив він. - Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! - Дякую!
Дамблдор знову сів, а з усіх боків залунали схвальні вигуки й оплески. Гаррі не знав, сміятися чи ні.
- Він що, трохи божевільний? - запитав він обережно Персі.
- Божевільний? - безтурботно перепитав Персі. - Та він геній! Найкращий чарівник у світі! Хоч і трохи божевільний, це правда. Хочеш картоплі, Гаррі?
Гаррі роззявив рота. Тарелі перед ним були вже заповнені стравами. Він ще ніколи не бачив на одному столі так багато смачних наїдків: смажені курчата, ростбіф, відбивні, ягнятка, ковбаски, шинка, біфштекс, варена і смажена картопля, чіпси, йоркширський пудинг, горошок, морква, підливка, кетчуп і, не знати чому, навіть м'ятні льодяники.
Дурслі ніколи, звісно, не морили Гаррі голодом, проте й не давали йому їсти досхочу. Дадлі завжди забирав усе, що хотілося з'їсти Гаррі, навіть якщо того ненажеру згодом і нудило. Гаррі поклав собі на тарілку всього потроху, окрім льодяників, і почав їсти. Все було дуже смачне.
- Ох, як то гарно виглядає! - сумовито зітхнув привид у трико, дивлячись, як Гаррі розрізав біфштекс.
- А ви не...
- Я не їв уже майже чотириста років, - мовив привид. - Я, звісно, не потребую їжі, але однаково чогось бракує. Здається, я не представився? Сер Ніколас де Мимзі-Порпінґтон до ваших послуг. Постійний привид вежі Ґрифіндор.
- Я знаю вас! - раптом озвався Рон. - Мені про вас брати розповіли - ви Майже-Безголовий Нік!
- Я б волів,щоб до мене зверталися сер Ніколас де Мимзі... - невдоволено буркнув привид, але тут обізвався Шеймус Фініґан з рудуватим волоссям:
- Майже-Безголовий? Як можна бути майжебезголовим?
Сер Ніколас, здавалося, розгнівався, адже розмова вийшла зовсім не такою, як він сподівався.
- А ось так,- роздратувався він. Ухопив себе за ліве вухо й потягнув. Його голова відірвалася від шиї і впала на плече, немов була на завісах. Хтось колись, мабуть, хотів відтяти йому голову, та не зробив це як слід. Натішившись спантеличеними дитячими обличчями, Майже-Безголовий Нік знову поклав голову на шию, кахикнув і сказав: