- Що ж, новенькі ґрифіндорці! Сподіваюся, ви допоможете нам виграти цього року чемпіонат гуртожитків? Ґрифіндор уже дуже давно не вигравав першості. А Слизерин завойовує кубок шостий рік підряд! Кривавий Барон стає просто нестерпним! То привид Слизерину.
Гаррі глянув на слизеринський стіл і побачив жахливого привида з безтямними очима, кощавим обличчям і заляпаним сріблистою кров'ю одягом. Він сидів поруч із Мелфоєм, який, на радість Гаррі, здається, не дуже тішився таким сусідством.
- Чому він увесь залитий кров'ю? - зацікавився Шеймус.
- Я ніколи не питав, - ухильно відповів Майже-Безголовий Нік.
Коли всі наїлися досхочу, з тарілок позникали рештки їжі і вони стали чистісінькі, як на початку. За мить з'явився десерт. Морозиво найрізноманітніших смаків та різновидів, яблучний пиріг, пампушки з солодким кремом, шоколадні тістечка і пончики з повидлом, бісквіти, полунички, желе, рисовий пудинг...
Поки Гаррі наминав пампушки з кремом, розмова перейшла на родини учнів.
- Я покруч, - нахвалявся Шеймус. - Мій тато - маґл. Мама сказала йому, що вона відьма, тільки після весілля. Бідолаха насилу пережив.
Усі зареготали.
- А в тебе що, Невіле? - поцікавився Рон.
- Ну, мене виховувала бабця, а вона чарівниця, - відповів Невіл, - хоча родина довго вважала мене за справжнього маґла. Мій дядько Елджі все намагався застукати мене зненацька, щоб я виявив свої чари, і одного разу спихнув мене в Блекпулі з причалу, я мало не втопився. Але аж до восьми років не ставалося нічого. Якось дядько Елджі піднявся нагору попити чаю і вивісив мене з вікна, тримаючи за ноги, аж тут тітка Еніда запропонувала йому тістечок і він ненароком пустив мене. Але я не розбився - просто пострибав на голові через садок і аж на дорогу. Це їх дуже втішило, бабця на радощах навіть розплакалася. А подивилися б ви на них, коли мене прийняли сюди: вони, бачте, боялися, що я не досить магічний. Дядько Елджі так зрадів, що купив мені жабку.
По другий бік від Гаррі Герміона розмовляла з Персі Візлі про уроки:
- Я дужесподіваюся, що вони почнуться якнайшвидше. Мені так багато ще треба вивчити, мене дуже цікавить трансфігурація, знаєш, перетворення чогось у щось інше; звичайно, це, мабуть, надто складно...
- Ви почнете з дрібничок, обертатимете сірники на голки і таке інше...
Гаррі, розімлівши і майже засинаючи, ще раз глянув на Високий стіл. Геґрід одним духом перехилив свій келих. Професорка Макґонеґел розмовляла з професором Дамблдором. Професор Квірел, і далі в своєму чудернацькому тюрбані, щось казав учителеві з масним чорним волоссям, гачкуватим носом і пожовклою шкірою.
Все сталося зненацька. Учитель з гачкуватим носом, ковзнувши поглядом повз Квірелів тюрбан, подивився Гаррі просто у вічі, - і раптом гострий пекучий біль пронизав шрам на чолі Гаррі.
- Ой! - ухопився Гаррі за чоло.
- Що сталося? - запитав Персі.
- Н-нічого. - Біль зник так само раптово, як і з'явився. Куди важче було позбутися враження від того погляду. Гаррі збагнув, що цей учитель ставиться до нього вкрай неприязно.
- Хто той учитель, що розмовляє з професором Квірелом? - запитав він Персі.
- О, ти вже знаєш Квірела? Не диво, що він такий нервовий, адже з ним професор Снейп. Він викладає «Зілля і настійки», але неохоче - всі знають, що він мріє посісти місце Квірела. Цей Снейп неймовірно багато знає про темні мистецтва.
Гаррі якийсь час стежив за Снейпом, але той уже не зважав на нього.
Зрештою, позникали й солодощі, і професор Дамблдор знову підвівся. В залі запала тиша.
- Е-е... ще кілька слів, якщо ви вже наїлися й напилися. Перед початком навчального року я маю кілька зауваг. Першокласникам слід пам'ятати, що всім учням заборонено ходити до лісу. Не треба забувати про це й деяким старшокласникам.
Мерехтливий погляд Дамблдора осяяв на мить близнюків Візлі.
- Містер Філч, наш сторож, просив нагадати, що в шкільних коридорах на перервах не можна вдаватися до магії.
Гравців у квідич набиратимуть протягом другого тижня навчання. Всіх охочих виступати за команди своїх гуртожитків прошу звертатися до мадам Гуч.
І, нарешті, хочу попередити, що цього року доступ до коридору на четвертому поверсі праворуч заборонено всім, хто не хоче померти в нестерпних муках.
Гаррі засміявся, але його майже ніхто не підтримав.
- Мабуть, жартує? - півголосом запитав він Персі.
- Не думаю, - відповів Персі, насупившись. - Дивно, бо він завжди пояснює, чому нам не можна кудись іти. Скажімо, кожен знає, що в лісі повно хижих звірів. Міг би принаймні старостам сказати.
- А тепер, перед тим як лягати спати, заспіваймо нашу шкільну пісню! - вигукнув Дамблдор. Гаррі помітив, що усмішки решти вчителів стали вельми штучні.
Дамблдор легенько струснув своєю чарівною паличкою, ніби зганяв з неї мух, і з краю палички вилетіла довжелезна золота стрічка, що знялася над столами і, звиваючись, мов змія, почала зображати собою слова.
- Кожен вибирає свою улюблену мелодію, - оголосив Дамблдор. - Ну, починаймо!
І школа загорлала:
Гоґвортс, Гоґвортс, гостроворсий Гоґвортс,
просимо уклінно вишколити нас, -
мудрих і тупеньких, лисих і глухеньких,
й шмаркачів, що йдуть у перший клас.
В наших головешках ще гуляє вітер
і засохлі мухи по кутках лежать,
там на всі предмети місце віднайдете,
бо в порожній горщик легко все запхать.
Дай, будь ласка, Гоґвортс, мудрості своєї,
і про все таємне чесно розколись.
Не лінуйся, чемним будь, нас учити не забудь,
не згорить наш мозок - не-жу-рись!
Пісню закінчували хто коли. Зрештою залишилися тільки близнюки Візлі, які вибрали мелодію дуже повільного похоронного маршу. Дамблдор диригував їм своєю паличкою, а коли вони доспівали, заплескав чи не найголосніше.
- Ох, музика! - розчулився він, витираючи очі. - Її чари перевершують усе, що ми тут робимо! Ну, а тепер, спати. Ану бігцем!
Першокласники-ґрифіндорці, обминаючи гурти школярів, рушили слідом за Персі. Вони вийшли з Великої зали й пішли мармуровими сходами вгору. Гарріні ноги знову були наче свинцеві, але цього разу через утому й переїдання. Він був такий сонний, що вже й не дивувався, коли постаті на портретах уздовж коридорів перешіптувались і тикали на них пальцями, або коли Персі двічі заводив їх у двері, приховані розсувними перегородками й висячими гобеленами. Позіхаючи і ледве плентаючись, учні подолали ще кілька сходів, і Гаррі вже думав, що ця блуканина ніколи не скінчиться, аж раптом вони зупинилися.
У повітрі попереду пливла ціла в'язка дрючків, а коли Персі ступив їм назустріч, вони почали на нього кидатися.
- Півз, - прошепотів першокласникам Персі. - Півз Полтерґейст. - І підвищив голос: - Півзе, ану, покажися!
У відповідь пролунав гучний різкий звук, немов хтось випустив повітря з м'яча.
- Ти хочеш, щоб я пішов до Кривавого Барона?
Щось ляснуло, і перед ними виник ротатий чоловічок з лихими чорними очима, що висів у повітрі, схрестивши ноги й учепившись за дрючки.
- О-о-о-о-о! - протягнув він, лиховісно посміхаючись. - Малючки-першачки! Яка радість! - І зненацька кинувся на них. Діти попригиналися.
- Забирайся, Півзе, бо поскаржуся Баронові! Я не жартую! - гаркнув на нього Персі.
Півз висолопив язика і зник, пустивши дрючки просто на голову Невілові. Вони чули, як він тікав, зачіпаючи дорогою герби на стінах.
- Стережіться Півза, - попередив Персі, коли вони рушили далі. - Його контролює тільки Кривавий Барон. Навіть нам, старостам, він не кориться. О, ми вже прийшли.
У самому кінці коридору висів портрет гладкої пані в рожевій шовковій сукні.
- Пароль? - запитала вона.
- Капут Драконіс, - відповів Персі, й портрет подався одним боком уперед, відкривши круглий отвір у стіні. Всі діти пролізли крізь нього - Невіла довелося підсаджувати - й опинилися у ґрифіндорській вітальні, затишній заокругленій кімнаті з м'якими кріслами.