— Отже, так, — промовив він шовковим голосом. — Знімаю п'ятдесят очок з Ґрифіндору і призначаю покарання Поттеру та Візлі. А тепер — всі до класу, якщо не хочете бути покараними на цілий тиждень.
Гаррі дзвеніло у вухах. Від такої несправедливості йому закортіло перетворити Снейпа на тисячу шматочків гидкого слизу. Він обминув Снейпа, зайшов з Роном у найдальший куток підвалу й кинув на стіл портфеля. Рон теж аж тремтів з люті. На якусь мить здалося, що між ними поновилися колишні стосунки, але тут Рон розвернувся й сів коло Діна та Шеймуса, покинувши Гаррі самого. З другого краю підвалу Мелфой повернувся спиною до Снейпа, самовдоволено вишкірився й натис на значок. У приміщенні ще раз блиснув напис "ПОТТЕР-СМЕРДОТТЕР".
Почався урок, а Гаррі сидів, дивився на Снейпа і уявляв усілякі страхіття, що з тим стаються... якби ж то він володів закляттям "Круціатус"... Снейп лежав би на спині, мов той павук, смикаючись і здригаючись...
— Протиотрути! — сказав Снейп, оглядаючи клас. Його холодні чорні очі при цьому неприємно поблискували. — Ви всі мали приготувати свої рецепти. Ретельно заваріть своє зілля, а тоді когось виберемо й випробуємо те, що вийшло...
Снейпів погляд зустрівся з Гарріним, і Гаррі зрозумів, що зараз буде. Снейп збирається отруїти його. Гаррі уявив, як він хапає свій казанець, підбігає до Снейпа і лупить його по немитій голові...
І тут Гарріні фантазії урвало грюкання у двері підвалу. То був Колін Кріві.
Він прослизнув у клас, сяючи усмішкою до Гаррі, і підійшов до Снейпового столу.
— Так? — коротко спитав Снейп.
— Даруйте, пане професоре, але я маю забрати Гаррі Поттера нагору.
Снейп націлився своїм гачкуватим носом на Коліна, й усмішка сповзла з бадьорого обличчя хлопця.
— Поттер ще цілу годину має бути на уроці зілля й настійок, — холодно відказав Снейп. — Після цього він і піде нагору.
Колін порожевів.
— Пане... пане професоре, його хоче бачити містер Беґмен, — сказав він нервово. — Збирають усіх чемпіонів, думаю, їх мають фотографувати...
Гаррі віддав би що завгодно, аби тільки Колін не говорив цих останніх слів. Він зиркнув на Рона, але той невідривно дивився в стелю.
— Дуже добре, — гаркнув Снейп. — Поттере, залиш речі тут і повернешся випробувати свою протиотруту.
— Вибачте, пане професоре... але він повинен узяти речі з собою, — пискнув Колін. — Усі чемпіони...
— Дуже добре! — гаркнув Снейп. — Поттере... бери свого портфеля і йди геть, щоб я тебе не бачив!
Гаррі закинув портфель на плече, встав і пішов до дверей. Коли він минав слизеринців, звідусіль сяяв напис "ПОТТЕР-СМЕРДОТТЕР".
— Дивовижно, Гаррі, правда? — заговорив Колін, щойно Гаррі зачинив за собою двері підвалу. — Правда ж? Те, що ти чемпіон?
— Так, дивовижно, — зітхнув Гаррі, коли вони йшли сходами до вестибюлю. — А навіщо їм ці фото, Коліне?
— Мабуть, для "Щоденного віщуна"!
— Чудово, — пробелькотів Гаррі. — Саме те, що мені треба. Зайва реклама.
— Щасти тобі! — побажав Колін, коли вони підійшли до потрібної кімнати. Гаррі постукав у двері і зайшов.
Він опинився в невеличкому класі. Майже всі парти були зсунуті до задньої стіни, залишивши посередині вільне місце. А ще три столи стояли рядочком біля класної дошки, вкриті довгим відрізом оксамиту. Ще там стояло п'ять стільців. На одному сидів Лудо Беґмен, розмовляючи з незнайомою відьмою у червоній мантії.
Віктор Крум, як завжди, похмуро стояв у кутку і ні з ким не спілкувався. Седрик і Флер про щось розмовляли. Гаррі ще не бачив Флер такою веселою. Вона весь час розмахувала головою, розвіваючи своїм довгим сріблястим волоссям, що виблискувало під світлом. Пузатий чоловік з великим чорним фотоапаратом спідлоба розглядав Флер.
Беґмен раптом помітив Гаррі, швидко встав і кинувся до нього. — Ага, ось і він! Чемпіон номер чотири! Заходь, Гаррі, заходь... нічого турбуватися, це просто церемонія звірки чарівних паличок. Зараз підійдуть усі судді...
— Звірка паличок? — нервово перепитав Гаррі.
— Мусимо перевірити, чи ваші палички нормально функціонують, чи з ними все гаразд. Це ж будуть ваші найважливіші знаряддя для виконання майбутніх завдань, — пояснив Беґмен. — Експерти зараз нагорі у Дамблдора. А потім відбудеться фотографування. Це Ріта Скітер, — додав він, показуючи на відьму в червоній мантії, — вона напише для "Щоденного віщуна" невеличку статтю про турнір...
— Може, не таку вже й невеличку, — втрутилася Ріта Скітер, дивлячись на Гаррі.
Волосся в неї було ретельно закручене дрібно-цупкими кучерями, що дивно контрастували з її важкою нижньою щелепою. На носі в Ріти стриміли прикрашені коштовним камінням окуляри. Опецькуваті пальці, що стискали сумочку з крокодилячої шкіри, закінчувалися п'ятисантиметровими яскраво-червоними нігтями.
— Чи не могла б я перемовитися з Гаррі, перш ніж ми почнемо? — спитала вона в Беґмена, і далі зосереджено придивляючись до Гаррі. — Самі розумієте — наймолодший чемпіон... додати до статті трохи перчику..
— Аякже! — вигукнув Беґмен. — Тобто... якщо Гаррі не заперечує.
— Е-е... — пробелькотів Гаррі.
— Гарнісінько, — зраділа Ріта Скітер, і вже за мить її пальці з червоними пазурями несподівано міцно вхопили Гаррі за руку вище ліктя й потягли з кімнати в найближчі двері.
— Щоб нам не заважав той галас, — пояснила вона. — Подивимось... так, тут гарно й затишно.
Це була комірчина для мітел. Гаррі витріщився на Ріту.
— Ходи-но, серденько... отак... гарнісінько, — знову повторила Ріта Скітер, вмостившись на хитке відерце, що стояло догори дном, а тоді підштовхнула Гаррі до якоїсь картонної коробки й зачинила двері, після чого вони опинилися в темряві. — Подивимось...