— Що, вже час? — спитав Фред. Язик у нього заплітався.
Вони мовчки одяглися — такі сонні, що й розмовляти не могли. Позіхаючи й потягуючись, рушили вниз, на кухню.
Місіс Візлі щось мішала у великому баняку на плиті, а містер Візлі сидів за столом і ще раз перевіряв купку великих пергаментних квитків. Коли зайшли хлопці, він розвів руки в боки, демонструючи свій одяг. На ньому був джемпер для гри в гольф і старезні джинси, трохи завеликі й тому підперезані широким шкіряним паском.
— Що думаєте? — нетерпляче спитав він. — Нас же не повинні впізнати… Гаррі, чи я схожий на маґла?
— Так, — посміхнувся Гаррі, — цілком.
— А де Білл, Чарлі і Пер… Пер… Персі? — поцікавився Джордж, з усієї сили позіхаючи.
— Вони вирішили туди явитися, — сказала місіс Візлі, ставлячи на стіл великий баняк, з якого почала накладати в миски вівсянку. — Щоб іще трохи поспати.
Гаррі знав, що явлення — дуже складна процедура. Вона означала зникнення в одному місці й майже негайне виникнення в іншому.
— То вони ще й досі в ліжку? — сварливо буркнув Фред, підсовуючи до себе миску з вівсянкою. — А чому нам не можна являтися?
— Бо ви для цього ще замолоді і не склали іспиту, — відрубала місіс Візлі. — А де ж дівчата?
Вона швиденько вийшла з кухні і задріботіла по сходах.
— Треба складати іспит з явлення? — здивувався Гаррі.
— О, так, — відповів містер Візлі, надійно ховаючи квитки в задній кишені джинсів. — Відділ магічного транспортування днями оштрафував одну пару за явлення без ліцензії. Являтися нелегко і, якщо це виконати неналежним чином, то можуть виникнути ускладнення. Скажімо, та пара, про яку я згадав, узяла й половнулася.
Усі здригнулися, крім Гаррі.
— Е-е… половнулася? — перепитав він.
— Тобто загубили половину самих себе, — пояснив містер Візлі, додаючи до каші кілька ложок меляси. — Тож зрозуміло, що вони застрягли. Не могли зрушити ні назад ні вперед. Мусили чекати рятунку від групи скасування випадкових чарів. Стільки паперів довелося оформляти, скажу вам! А як же було тим маґлам, що побачили загублені частини тіл…
Гаррі раптом уявив собі пару ніг та око, що лежать, покинуті, на бруківці Прівіт-драйв.
— Вони вціліли? — спитав він, здригнувшись.
— А-а, так, — буденно відповів містер Візлі. — Проте на них наклали великий штраф, тож навряд чи їм найближчим часом захочеться повторити свої подвиги. З явленням легковажити не можна. Навіть серед дорослих чарівників багато хто не хоче за нього братися. Надають перевагу мітлам — повільніше, зате безпечніше.
— Але Білл, Чарлі й Персі вміють це робити?
— Чарлі мусив складати іспит двічі, — вишкірився Фред. — З першої спроби в нього нічого не вийшло — явився на п’ять миль південніше запланованого місця, звалився прямо на голову якійсь бідолашній бабусі, що йшла в магазин.
— Але з другого разу він склав, — втрутилася місіс Візлі, що саме повернулася на кухню, де всі щиро сміялися.
— Персі склав іспит щойно два тижні тому, — додав Джордж. — Відтоді він щоранку являється на кухні — просто так, для перевірки.
У коридорі почулися кроки, й на кухню зайшли Герміона та Джіні, обидві бліді й невиспані.
— Навіщо нас так рано розбудили? — Джіні, потираючи очі, сіла за стіл.
— Нам далеченько йти, — пояснив містер Візлі.
— Йти? — перепитав Гаррі. — Ми що, на Кубок світу підемо пішки?
— Ні-ні, то дуже далеко, — усміхнувся містер Візлі. — Але частину дороги доведеться пройти. Просто чарівникам дуже важко збиратися великими групами, не привертаючи маґлівської уваги. Навіть за найсприятливіших умов ми під час подорожей маємо бути вельми обачними, а що вже казати про таку величезну подію, як Кубок світу з квідичу…
— Джордже! — раптом крикнула місіс Візлі, й усі аж підскочили.
— Що? — озвався Джордж невинним тоном, який, однак, нікого не міг обманути.
— Що то в тебе в кишені?
— Нічого!
— Не бреши мені!
Місіс Візлі спрямувала чарівну паличку на Джорджеву кишеню й вигукнула «Акціо!»
Кілька дрібних барвистих предметів вилетіло з кишені. Джордж хотів було їх упіймати, та не встиг, і вони опинилися прямо в простягненій долоні місіс Візлі.
— Ми ж тобі веліли їх знищити! — обурилася місіс Візлі, демонструючи всім іриски-язикодризки. — Ми ж тобі казали їх повикидати! Ану, вивертайте кишені! Обидва!
Сцена була не з приємних. Близнюки вочевидь намагалися потай винести з дому якомога більше ірисок, тож місіс Візлі, щоб їх виявити, мусила вдатися до замовляння-викликання.