Та місіс Діґорі позадкувала:
- Ні-ні, це твоє, ми не можемо...
*
До ґрифіндорської вежі Гаррі повернувся аж на другий вечір. Герміона та Рон розповіли, що під час сніданку Дамблдор звернувся до всієї ніколи. Він попросив усіх не займати Гаррі, не розпитувати й не вимагати розповідей про те, що сталося в лабіринті. Більшість учнів обходили Гаррі, уникаючи його погляду. Деякі шепотілися, затуляючи роти долонями, коли він проходив повз них. Напевно, чимало з них повірили статті Ріти Скітер про те, який Гаррі Поттер неврівноважений і небезпечний. Можливо, вони мали свої власні версії Седрикової смерті. Та Гаррі було байдуже. Йому більше подобалося проводити час з Роном та Герміоною, розмовляти про щось інше, або просто сидіти й дивитися, як вони грають у шахи. Здавалося, що друзі досягли такого розуміння, коли вже не обов'язкові слова; кожен чекав знаку про те, що діється за межами Гоґвортсу, і розумів, що, поки достеменно нічого невідомо, нема ніякого сенсу обговорювати події, які можуть статися. Лише раз вони зачепили цю тему: Рон розповів Гаррі про зустріч місіс Візлі з Дамблдором перед її поверненням додому.
- Вона ходила питати, чи не міг би ти на літо поїхати до нас, - сказав Рон. - Але Дамблдор хоче, щоб ти повернувся до Дурслів - принаймні спочатку.
- Навіщо? - здивувався Гаррі.
- Мама сказала, що Дамблдор має на те підстави, - розгублено похитав головою Рон. - Думаю, що ми повинні йому вірити, правда ж?
Окрім Рона та Герміони, Гаррі міг розмовляти хіба ще з Геґрідом. Тепер, коли не було кому викладати захист від темних мистецтв, на цих уроках можна було робити що завгодно. Тому якось у четвер після обіду вони подалися провідати Геґріда. Стояв ясний сонячний день. Іклань вискочив з відчинених дверей їм назустріч, гавкаючи й шалено махаючи хвостом.
- Хто се? - спитав Геґрід, наближаючись до дверей. - Гаррі!
Він вийшов до них, однією рукою обійняв Гаррі, а другою скуйовдив йому волосся і сказав:
- Радий тя видіти, Гаррі. Файно, шо прийшлисте.
Увійшовши до хатини, друзі побачили на дерев'яному столі перед каміном двоє горняток, більше схожих на відра.
- Пилисьмо чайочок з Олімпією, - сказав Геґрід. - Вона якраз пішла.
- З ким, з ким? - зацікавився Рон.
- Та же з мадам Максім! - відповів Геґрід.
- То ви помирилися? - спитав Рон.
- Не втямлю, про що ти мовиш, - безтурботно відказав Геґрід, дістаючи з буфета горнятка. Наливши всім чаю і поставивши тарілку з глевким печивом, він відкинувся в кріслі й пильно подивився своїми чорними, мов жуки, очима на Гаррі.
- Всьо файно? - хрипко спитав він.
- Еге ж, - відповів Гаррі.
- Та ні, не всьо, - сказав Геґрід. - Певно, що не всьо файно. Але скоро буде. Увидиш.
Гаррі промовчав.
- Я знав, шо він іще си верне, - проказав Геґрід. Вражені Гаррі, Рон та Герміона підвели голови. - Я знав уже про то купу років. Знав, що він десь сидит і чекає на свій час. Так мало си стати. Що ж - тепер врешті си стало, і ми мусимо якось дати собі з тим раду. Будемо си бороти. Треба спинити його перед тим, як він здобуде владу. Се Дамблдорів план. Файний чоловік, сей Дамблдор. Доки він з нами, я не дуже си хвилюю.
Помітивши недовіру на їхніх обличчях, Геґрід звів свої кущисті брови.
- Зле отак сидіти і хвилюватися, - сказав він. - Те, що має си стати - станеться, і тоді ми його стрінемо. Дамблдор оповів мені про те, що ти зробив, Гаррі.
З цими словами Геґрід випнув груди.
- Ти зробив стілько, як зробив би твій тато - не вмію похвалити тебе якось ще файніше.
Гаррі всміхнувся у відповідь - уперше за ці дні.
- Геґріде, а яку справу мав до тебе Дамблдор? - спитав він. - Він послав професорку Макґонеґел по тебе і по мадам Максім... тієї ночі.
- Знайшов мені мацьопку роботу на літо, - відповів Геґрід. - Але то секрет. Мені не вільно говорити про се, навіть з вами. Може си стати, що Олімпія - для вас мадам Максім - поїде зо мною. Гадаю, поїде. Гадаю, мені си вдало її переконати.
- Це має якийсь стосунок до Волдеморта?
Геґрід здригнувся, почувши це ім'я.
- Всьо може бути, - ухилився він від відповіді. - А тепер... хто хтів би піти зо мною і навідати останнього скрута?.. Та жартую - жартую! - квапливо додав він, помітивши вираз їхніх облич.
*
Увечері перед поверненням на Прівіт-драйв Гаррі з важким серцем пакував свою валізу. Він з острахом чекав бенкету з нагоди завершення навчального року, на якому зазвичай святкували тріумф переможця чемпіонату гуртожитків. Він намагався не бувати в переповненій учнями Великій залі після того, як вийшов з лікарні, воліючи їсти тоді, коли приміщення порожніло, щоб не натикатися на погляди товаришів.