Тут вона раптом змовкла і глянула через плече. Гаррі й Рон також рвучко озирнулися. Хтось ніби підкрадався до їхньої галявини. Вони мовчки прислухалися до непевних кроків за темними деревами. Раптом ці кроки стихли.
- Агов! - гукнув Гаррі.
Тиша. Гаррі звівся на ноги й зазирнув за дерево. Було темно хоч в око стрель, але він відчував, що там хтось стоїть.
- Хто там? - спитав він.
І тут, без жодного попередження, тишу розірвав голос, не схожий на жоден інший з досі чутих у цьому лісі. Ані найменшого переляку не було в ньому. Радше, звучало якесь закляття.
- МОРСМОРДРЕ!
Щось велике, лискуче й зелене вистрілило з темряви перед Гарріними очима. Воно полетіло високо в небо понад верхівками дерев.
- Що за...? - видихнув Рон, зірвався на ноги і втупився в ту штуку, що з'явилася над ними.
На якусь мить Гаррі подумав, що це чергова витівка леприконів. І тут він збагнув, що це - величезний череп, утворений з якихось смарагдових зірок, а з його рота, мов язик, стирчала змія. Череп здіймався дедалі вище, палаючи в мареві зеленуватого диму й вимальовуючись на тлі чорного неба, немовби якесь нове сузір'я.
Зненацька ліс довкола них вибухнув дикими вересками. Гаррі не розумів, чому, але єдиною можливою їх причиною була поява черепа, що освітлював з висоти увесь ліс, неначе жахлива неонова реклама. Гаррі намагався побачити в темряві того, хто вичаклував черепа, але нічого не було видно.
- Хто там? - знову спитав він.
- Гаррі, ворушись! - Герміона схопила його за куртку й почала тягти назад.
- Що таке? - здригнувся Гаррі, побачивши її бліде перелякане обличчя.
- Це Чорна мітка, Гаррі! - простогнала Герміона, щосили тягнучи його до себе. - Знак Відомо-Кого!
- Волдеморта?..
- Гаррі, ходімо!
Рон поспіхом схопив свого мініатюрного Крума, і вони втрьох побігли через галявину. Та не встигли зробити й кількох кроків, як прямо з повітря з ляском явилися двадцять чаклунів і їх оточили.
Гаррі закружляв на місці і за частку секунди побачив, що всі ці чаклуни спрямували на нього, Рона, й Герміону свої чарівні палички. Не задумуючись, він крикнув: - ЛЯГАЙТЕ! - схопив друзів і штовхнув їх на землю.
- ЗАКЛЯКТУС! - заревіло двадцять голосів. Блимнули сліпучі спалахи, і Гаррі відчув, як розкуйовдилося його волосся, ніби над галявиною війнув раптовий порив вітру. Ледь-ледь підвівши голову, він побачив струмені червоного, як вогонь, світла, що розліталися навсібіч з чарівних паличок чаклунів, перетинаючись, відскакуючи від стовбурів дерев і зникаючи десь у темряві...
- Стійте! - пролунав раптом знайомий голос. - СТІЙТЕ! Це мій син!
Ніщо вже не куйовдило Гарріного волосся. Він ще трохи підвів голову. Чарівник, що стояв перед ним, опустив чарівну паличку. Гаррі повернувся й побачив зляканого містера Візлі, що підбігав до них.
- Роне... Гаррі... - його голос тремтів, - Герміоно... ви цілі?
- Відійди, Артуре, - пролунав холодний різкий голос.
То був містер Кравч. Він насувався на них разом з іншими міністерськими чарівниками. Гаррі звівся на ноги. Містер Кравч був сам не свій з люті.
- Хто з вас це зробив? - гаркнув він, пронизуючи їх своїми гострющими очима. - Хто вичаклував Чорну мітку?
- Це не ми! - заперечив Гаррі, показуючи на череп.
- Ми нічого не робили! - додав Рон, потираючи лікоть і обурено зиркаючи на батька. - Чого ви на нас напосілися?
- Не бреши! - вигукнув містер Кравч. Його чарівна паличка й далі була націлена на Рона, а вирячені очі надавали йому божевільного вигляду. - Вас застукали на місці злочину!
- Барті, - прошепотіла чарівниця в довгому вовняному халаті, - це ж діти, Барті, вони б не змогли...
- А звідки з'явилася Мітка, ви бачили? - швидко спитав містер Візлі.
- Звідти, - боязко відповіла Герміона й показала на те місце, де вони чули голос, - там за деревами хтось був... ми чули слова... якесь закляття...
- Ага, то вони стояли отам? - повернув свої вирячені очі до Герміони містер Кравч. Недовіра була написана в нього на обличчі. - Проказали закляття? Здається, панночко, ти чудово знаєш, як вичаклувати Мітку..
Але жоден з міністерських урядників, окрім самого містера Кравча, здається, навіть не припускав, що Гаррі, Рон і Герміона могли вичаклувати череп. Якраз навпаки, почувши Герміонині слова, вони знову підняли чарівні палички і, вдивляючись поміж темні дерева, скерували їх туди, куди вона показала.
- Ми прийшли запізно, - проказала чарівниця у вовняному халаті, хитаючи головою. - Вони вже роз'явилися.