Серце в Гаррі закалатало: то ці четверо не знищили всіх оборонців, вони просто прорвалися на вежу і, судячи з усього, загородили прохід якимось закляттям…
— Давай, Драко, швидше! — сердито крикнув чоловік з жорстоким обличчям.
Але Мелфоєва рука так тряслася, що він не міг націлитися.
— Краще я, — прохрипів Ґрейбек, і пішов на Дамблдора, простягаючи до нього руки й щирячи зуби.
— Я сказав — ні! — крикнув чоловік з жорстоким обличчям; спалахнуло світло й вовкулаку збило з ніг; він ударився об мур і поточився. Серце в Гаррі гупало з такою силою, що просто дивовижно, як це ніхто й досі не почув, що він тут стоїть, ув’язнений Дамблдоровим закляттям… якби ж він міг хоч поворухнутися, він би тоді з-під плаща вцілив їх закляттям…
— Драко, або виконуй, або відійди, щоб хтось із нас… — прохрипіла жінка, та в ту мить двері до валів розчахнулися і з’явився Снейп з чарівною паличкою в руці; він окинув усіх чорними очима — від Дамблдора, що тулився до стіни, до четвірки смертежерів разом з вовкулакою і Мелфоя.
— Снейп, є проблема, — сказав дебелий Амікус, не зводячи очей і палички з Дамблдора, — хлопець неспроможний…
Але ще хтось дуже тихо вимовив Снейпове ім’я.
— Северусе…
Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.
Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.
Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.
— Северусе… будь ласка…
Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.
— Авада Кедавра!
Струмінь зеленого світла вистрілив з кінчика Снейпової палички і вдарив Дамблдора в груди. Крик жаху так і не вилетів з Гарріних вуст; мовчки й нерухомо він змушений був дивитися, як Дамблдора підкинуло вгору: на частку секунди здалося, що директор завис під палаючим черепом, а тоді повільно, наче велика ганчір’яна лялька, він перекинувся спиною через зубці валу і зник з очей.
Розділ двадцять восьмий
Втеча Принца
Гаррі здалося, ніби це його самого жбурнуло в порожнечу; цього не було… цього не могло бути…
— Геть звідси, швидко, — наказав Снейп.
Він схопив Мелфоя за комір і виштовхав його першого за двері; за Мелфоєм кинувся Ґрейбек разом з присадкуватими братом і сестрою, що дихали збуджено й важко. Коли вони зникли за дверима, Гаррі збагнув, що знову може рухатися; він тепер заціпенів біля стіни не від чарів, а від жаху й потрясіння. Він скинув з себе плащ-невидимку саме тоді, коли в двері виходив останній смертежер — той, з жорстоким обличчям.
— Петрифікус Тоталус!
Смертежер зігнувся, ніби його вдарили чимось важким по спині, й повалився додолу, застиглий і негнучкий, наче воскова фігура. Не встиг він торкнутися долівки, як Гаррі переступив через нього й помчав темними сходами донизу.
Жах шматував йому серце… він мусить знайти Дамблдора і мусить упіймати Снейпа… ці дві мети були взаємопов’язані… усе можна було б змінити, якби він їх поєднав… Дамблдор міг би не померти…
Гаррі перестрибнув останні десять східців і зупинився, тримаючи напоготові чарівну паличку: у тьмяно освітленому коридорі стояла завіса з пилюки; півстелі обвалилося; битва лютувала просто на його очах. Та перш ніж Гаррі збагнув, хто з ким б’ється, пролунав ненависний йому голос: «Кінець, треба йти!» — і він побачив, як Снейп зникає за рогом у дальньому кінці коридору; Снейпові з Мелфоєм, здається, вдалося вислизнути з битви цілими й неушкодженими. Гаррі кинувся за ними, і тут із загальної веремії вирізнився вовкулака Ґрейбек і стрибнув на нього. Гаррі не встиг підняти чарівної палички, як той його повалив. Гаррі впав на спину, відчуваючи, як його обличчя торкнулося брудне сплутане волосся. У ніс ударила суміш запаху поту й крові, а гарячий пожадливий віддих обпік йому горло…
— Петрифікус Тоталус!
Гаррі відчув, як ослабло Ґрейбекове тіло; величезним зусиллям він зіштовхнув з себе вовкулаку, і тут на нього вже шугонув струмінь зеленого світла; Гаррі ухилився й стрімголов кинувся в саму гущу бою. Та ноги зачепилися за щось м’яке й слизьке на підлозі, і він спіткнувся. У калюжі крові лежали долілиць два тіла, але не було коли придивлятися: Гаррі побачив перед собою руде волосся, що розліталося навсібіч язиками полум’я: Джіні зітнулася в бою з дебелим смертежером Амікусом, що метав у неї закляття одне за одним, а вона ледве встигала ухилятися. Амікус аж хихотів, так йому подобалася ця розвага: