Скільки вони стояли, вслухаючись, він не знав, як і не розумів, чому ці сповнені скорботи звуки трохи полегшили їхній біль. Здавалося, минула ціла вічність, коли знову відчинилися лікарняні двері, і в палату зайшла професорка Макґонеґел. Як і всі присутні, вона мала на собі сліди нещодавньої битви: її обличчя було подряпане, а мантія роздерта.
— Молі й Артур уже в дорозі, — повідомила вона, і чари мелодії розвіялися. Усі неначе вийшли з трансу й знову звернули погляди до Білла. Хто тер очі, хто скрушно хитав головою.
— Гаррі, що сталося? Геґрід каже, що ти був з професором Дамблдором, коли він… коли це сталося. Він каже, що професор Снейп був пов’язаний з…
— Дамблдора вбив Снейп, — сказав Гаррі.
Професорка якусь мить на нього дивилася, а тоді захиталася; мадам Помфрі, яка вже трохи оговталася, підбігла до неї, вичаклувала просто з повітря стільця й підсунула його Макґонеґел.
— Снейп, — ледь чутно повторила Макґонеґел, падаючи на стілець. — Ми всі дивувалися… а він довіряв… завжди… Снейп… важко повірити…
— Снейп був блокологом найвищого рівня, — сказав незвично жорстко Люпин. — Ми завжди це знали.
— Але Дамблдор клявся, що він за нас! — прошепотіла Тонкс. — Я завжди думала, що Дамблдор знав про Снейпа щось таке, чого не знали ми…
— Він завжди натякав, що має залізні підстави довіряти Снейпу, — професорка Макґонеґел витирала кутики заплаканих очей картатим по краях носовичком. — Тобто… знаючи Снейпове минуле… зрозуміло, що в людей були сумніви… але Дамблдор чітко мені сказав, що Снейпове каяття абсолютно щире… навіть слухати нічого не бажав!
— Хотіла б я знати, що йому Снейп нарозповідав, чим переконав, — сказала Тонкс.
— Я знаю, — не змовчав Гаррі, й усі подивилися на нього. — Снейп передав Волдемортові інформацію, яка спонукала Волдеморта напасти на моїх батьків. А потім Снейп сказав Дамблдорові, що він не тямив, що робив, що йому страшенно прикро за те, що він накоїв, прикро, що вони загинули.
— І Дамблдор повірив? — засумнівався Люпин. — Дамблдор повірив, що Снейпові було прикро через те, що загинув Джеймс? Та Снейп Джеймса ненавидів…
— Мама моя теж була для нього нічого не варта, — додав Гаррі, — бо вона маґлівського роду… він називав її «бруднокровкою»…
Ніхто не спитав, звідки Гаррі це знає. Усі були вражені й намагалися перетравити увесь жах і потворність того, що сталося.
— Це все я винна, — сказала раптом професорка Макґонеґел. Вона була якась розгублена й бгала пальцями вогкий носовичок. — Це моя вина. Це я сьогодні послала Філіуса по Снейпа, попросила, щоб той прибув і нам допоміг! Якби я не попередила Снейпа про те, що діється, то він би, може, не долучився до смертежерів. Навряд чи він знав про їхнє прибуття до того, як йому сказав Філіус.
— Мінерво, це зовсім не твоя вина, — рішуче заперечив Люпин. — Нам усім була потрібна допомога, ми всі зраділи, довідавшись, що прибуде Снейп…
— Отже, коли він з’явився під час бою, то став на бік смертежерів? — перепитав Гаррі, який хотів знати кожнісіньку деталь Снейпової лукавості й підлості, гарячково визбируючи нові й нові підстави, щоб ще більше його зненавидіти, щоб дати собі клятву помсти.
— Навіть не знаю, як це, власне, сталося, — збентежено сказала професорка Макґонеґел. — Так усе заплутано… Дамблдор нам казав, що на кілька годин покине школу, і що нам треба про всяк випадок чергувати в коридорах… Ремус, Білл і Німфадора мали до нас приєднатися… і так ми собі й чергували. Усе було спокійно. Було перекрито кожен таємний вихід зі школи. Ми знали, що ніхто не зміг би сюди залетіти. Кожен вхід у замок був захищений потужними закляттями. Я й досі не знаю, як змогли проникнути смертежери…
— Я знаю, — втрутився Гаррі й стисло пояснив про дві щезальні шафи та магічний перехід, створений ними. — Отже, вони проникли через кімнату на вимогу.
Мимоволі він глянув на пригнічених Рона з Герміоною.
— Гаррі, це я все зіпсував, — похмуро буркнув Рон. — Ми все зробили, як ти й казав: перевірили Карту Мародера, і Мелфоя там не було, то ми й подумали, що він у кімнаті на вимогу, і я пішов разом з Джіні й Невілом за нею стежити… але Мелфой прорвався повз нас.
— Він вийшов з кімнати десь за годину після того, як ми вже там чатували, — додала Джіні. — Був сам і тримав ту жахливу засохлу руку…
— То Рука Слави, — пояснив Рон. — Вона світить лише тому, хто її тримає, пам’ятаєш?
— Отож, — повела далі Джіні, — він, мабуть, перевіряв, чи можна вже випускати смертежерів, бо щойно побачив нас — відразу щось кинув і запала суцільна темрява…