Зірвалося ще кілька вражених зойків, коли в небо шугонула ціла злива стріл, але вони попадали далеко від усіх. Гаррі зрозумів, що це салютують кентаври: він бачив, як вони після цього розвернулися й зникли в прохолодній гущавині між дерев. Русалки теж помалу занурилися в зелену воду і зникли з очей.
Гаррі подивився на друзів. Рон замружився, наче його засліпило сонце. Герміона заливалася слізьми, а от Джіні вже не плакала. Вона подивилася Гаррі у вічі тим самим рішучим палаючим поглядом, що й того дня, коли пригорнулася до нього після виграшу квідичного Кубка за відсутності Гаррі, і він збагнув, що цієї миті вони чудово зрозуміли одне одного, і коли він їй скаже, що повинен щось зробити, вона не казатиме: «Будь обережний» чи «Не треба», а прийме його рішення як належне, бо нічого іншого від нього й не чекатиме. Тому він зібрав усю свою волю, щоб нарешті сказати те, що мусив їй сказати після того, як загинув Дамблдор.
- Джіні, послухай... - тихо промовив він, коли присутні почали вставати й гомоніти. - Я не можу продовжувати наші з тобою стосунки. Ми не повинні більше зустрічатися. Нам не можна бути разом.
Вона запитала з дивною кривою усмішкою:
- Для цього є, мабуть, якась ідіотська, але шляхетна причина?
- Це було як... як щось з геть іншого життя, ці кілька тижнів з тобою, - зізнався Гаррі. - Але я не можу... ми не можемо... мені багато чого треба зробити самому.
Вона не плакала, а просто дивилася на нього.
- Волдеморт атакує близьких людей своїх ворогів. Одного разу він уже використовував тебе як приманку - лише тому, що ти сестра мого найкращого друга. Подумай, що тобі загрожуватиме, якщо ми не розірвемо наших стосунків. Він про це знатиме, він про все довідається. І спробує мене здолати через тебе.
- А що, як мені на це начхати? - сердито запитала Джіні.
- Мені не начхати, - відповів Гаррі. - Подумай, як би я почувався, якби це був, скажімо, твій похорон... з моєї вини...
Вона відвернулася й глянула на озеро.
- Я ніколи від тебе не відмовлялася, - сказала вона. - Ніколи. Я завжди мала надію... Герміона мені казала жити своїм життям, можливо, зустрічатися з іншими хлопцями, поводитися з тобою розкутіше, бо я навіть розмовляти не могла, коли була в одному з тобою приміщенні, пам’ятаєш? І ще казала, що ти більше звертатимеш на мене уваги, якщо я стану... сама собою.
- Розумна дівка та Герміона, - спробував усміхнутися Гаррі. - Шкода, що я раніше цього не збагнув. Ми стільки часу були б разом... місяці... а то й роки...
- Але ж ти був такий заклопотаний рятуванням чаклунського світу, - засміялася Джіні. - Що ж... Не скажу, що я дуже здивована. Я знала, що врешті-решт так і буде. Я знала, що ти будеш щасливий тільки тоді, як полюватимеш на Волдеморта. Можливо, саме тому ти так мені й подобаєшся.
Гаррі не мав сили це слухати. І ще він думав, що не дотримається свого рішення, якщо й далі сидітиме біля неї. Він побачив, що Рон пригорнув Герміону і гладить їй волосся, а вона ридає в Рона на плечі, і сльози стікають з кінчика його власного довгого носа. Смутно махнувши рукою, Гаррі встав, відвернувся від Джіні й Дамблдорової гробниці і пішов уздовж берега. Рухатися було не так нестерпно, як сидіти: так само набагато краще буде якнайшвидше вирушити на пошуки горокраксів, щоб убити Волдеморта, ніж цього чекати...
- Гаррі!
Він озирнувся.
Берегом озера, накульгуючи й спираючись на ковіньку, до нього поспішав Руфус Скрімджер.
- Я сподівався з тобою поговорити... ти не проти, якщо я з тобою прогуляюся?
- Не проти, - байдуже озвався Гаррі й пішов далі.
- Гаррі, це така жахлива трагедія, - тихо сказав Скрімджер, - ти навіть не уявляєш, який я був приголомшений, коли про це почув. Дамблдор був дуже видатний чаклун. Ти знаєш, що в нас були деякі непорозуміння, але ніхто краще за мене не знає...
- Що вам потрібно? - рішуче урвав його Гаррі.
Скрімджера це явно роздратувало, але він швидко надав своєму обличчю виразу співчутливого розуміння.
- Я розумію, ти пригнічений, - сказав він. - Я знаю, що ти був з Дамблдором дуже близький. Мені навіть здається, що ти був його найулюбленішим за всі часи учнем. Узи, що вас пов’язували...
- Що вам потрібно? - повторив Гаррі й зупинився.