- З тим, яке намагалися викрасти в міністерстві.
- Але ж ніхто не знає, про що в ньому йшлося, - швидко додала Герміона. - Воно ж розбилося.
- Хоч у «Віщуні» писали, що... - почав було Рон, проте Герміона зашипіла:
- Цс!
- «Віщун» писав правду, - підтвердив Гаррі, з великим зусиллям переводячи погляд на друзів: видно було, що Герміона налякана, а Рон захоплений. - Та скляна куля, що розбилася, то був не єдиний запис пророцтва. Я його повністю почув у Дамблдоровім кабінеті. Пророцтво було зроблене для нього, тож він міг мені сказати. Зі змісту випливає, - Гаррі важко зітхнув, - що саме я маю покінчити з Волдемортом... принаймні там сказано, що разом нам жити не судилося.
Якусь мить усі троє мовчки дивилися одне на одного. Тоді щось голосно бабахнуло, і Герміона зникла за стіною чорного диму.
- Герміоно! - крикнули Гаррі з Роном. Таця для сніданку з брязкотом полетіла на підлогу.
Герміона з’явилася, кахикаючи, з-за хмари диму, тримаючи в руці телескоп і демонструючи свіжий фіолетовий синець під оком.
- Я його стиснула, а він... а він мене вдарив! - зойкнула вона.
І справді, тепер вони побачили крихітний кулачок на довжелезній пружині, що стирчав з одного кінця телескопа.
- Не журися, - заспокоїв Рон, насилу стримуючи сміх, - мама тебе вилікує, вона добре гоїть дрібні поранення...
- Ой, та не звертайте уваги! - махнула рукою Герміона. - Гаррі, ой, Гаррі...
Вона знову сіла на краєчок його ліжка.
- Ми думали, коли вже повернулися з міністерства... звісно, ми нічого не хотіли тобі казати, але з того, що Луціус Мелфой говорив про пророцтво, ніби воно про тебе й Волдеморта... то ми так і думали, що це щось таке... ой, Гаррі... - Вона подивилися на нього й прошепотіла:
- Тобі страшно?
- Не так, як спочатку, - зізнався Гаррі. - Коли я вперше про це почув, то злякався... але тепер мені здається, ніби я завжди знав, що врешті-решт маю з ним зіткнутися...
- Коли ми почули, що Дамблдор забиратиме тебе особисто, то ми так і подумали, що він тобі щось скаже, або покаже щось, пов’язане з пророцтвом, - палко додав Рон. - І ми не помилилася, правда? Він би не давав тобі уроків, якби думав, що тобі нічого не світить, не витрачав би на тебе часу... він думає, що в тебе є шанс!
- Це правда, - погодилася Герміона. - Цікаво, Гаррі, чого саме він тебе навчатиме? Мабуть, найвищої захисної магії... могутніх протизаклять... антипристріту...
Гаррі не дуже прислухався. По тілі розтікалося тепло, що не мало нічого спільного з сонячним сяйвом; тягар у грудях розчинявся й зникав. Він знав, що Рон і Герміона шоковані набагато більше, ніж по них видно, але те, що вони були біля нього, заспокоювали його й підбадьорювали, а не сахалися, як від заразного чи небезпечного, варте було більшого, ніж він міг їм висловити.
- ...і загальних ухильних заклять, - договорила Герміона. - Зате ти знаєш хоч один предмет, який цього року вивчатимеш. На один більше, ніж ми з Роном. Цікаво, коли вже ми отримаємо наші підсумкові СОВи?
- Мабуть, скоро, бо вже минув цілий місяць, - припустив Рон.
- Стривайте, - пригадав Гаррі ще одну тему вчорашньої розмови. - Дамблдор, здається, казав, що ми отримаємо СОВи вже сьогодні!
- Сьогодні? - зойкнула Герміона. - Сьогодні? А чому ж ти... о, Боже... треба ж було сказати...
Вона схопилася на ноги.
- Подивлюся, чи не прилетіли поштові сови...
Та коли за десять хвилин Гаррі вдягнувся і зійшов униз з порожньою тацею в руках, то побачив Герміону, що сиділа, розгублена, за кухонним столом, та місіс Візлі, яка намагалася зменшити Герміонину схожість зі смугастою пандою.
- Не зникає, - стурбовано говорила місіс Візлі, стоячи над Герміоною з чарівною паличкою і книжкою «Помічник цілителя», розгорнутою на сторінці «Синці, порізи й подряпини». - Завжди ж діяло. Нічого не розумію.
- Цілком у стилі Фреда з Джорджем. Вони зробили так, щоб синець не зникав, бо вважали, що це смішно, - сказала Джіні.
- Він мусить зійти! - пискнула Герміона. - Не буду ж я отак скрізь ходити!
- Не будеш, люба, ми знайдемо ліки, не переживай, - заспокоювала її місіс Візлі.
- Білл мені гозповідав, які веселі Фгед і Джогдж! - сяйнула безтурботною усмішкою Флер.
- Ага, я зараз лусну зі сміху, - огризнулася Герміона.
Вона схопилася й, заламуючи руки, забігала по кухні.
- Місіс Візлі, ви впевнені, що зранку сови не прилітали?
- Так, люба, я б їх помітила, - терпляче підтвердила місіс Візлі. - Але ж іще немає й дев’ятої, попереду море часу...
- Я знаю, що завалила «Стародавні руни», - гарячково бурмотіла Герміона, - я там точно зробила одну серйозну помилку в перекладі. А практичний іспит із захисту від темних мистецтв мені взагалі не вдався. Раніше мені здавалося, що з трансфігурацією я впоралася непогано, але зараз...