Гаррі ще вище підняв чарівну паличку.
- Гаррі, не треба! - простогнала Герміона, хапаючи його за руку й намагаючись її опустити. - Подумай... не можна... матимеш такі неприємності...
Мадам Малкін якусь мить вагалася, а тоді вирішила діяти так, ніби нічого не сталося, в надії, що так воно й буде. Вона нахилилася до Мелфоя, який і далі люто зиркав на Гаррі.
- Лівий рукав, думаю, треба підкоротити...
- Ой! - заревів Мелфой, відштовхуючи її руку, - женщина, дивись, куди пхаєш свої шпильки! Маман... мені це вже набридло! - Він стягнув через голову мантії й жбурнув під ноги мадам Малкін.
- Твоя правда, Драко, - презирливо глянула на Герміону Нарциса, - тепер я знаю, що за покидьки сюди приходять... краще відвідаймо «Твілфіта й Татінґа».
І з цими словами вони вийшли з крамниці, а Мелфой ще й постарався боляче зіштовхнути з дороги Рона.
- Ну, справді! - буркнула мадам Малкін, піднімаючи мантії, а тоді провела над ними кінчиком чарівної палички, неначе пилососом, чистячи від пороху.
Вона була неуважна, коли припасовувала нові мантії Ронові й Гаррі, намагалася продати Герміоні замість відьомської вечірньої мантії чаклунську, а коли нарешті випровадила їх з крамнички, то аж зраділа.
- Усьо зробили? - бадьоро запитав Геґрід, коли вони до нього підійшли.
- Майже, - відповів Гаррі. - Ти бачив Мелфоїв?
- Еге ж, - безтурботно підтвердив Геґрід. - Але вони не наважаться щось учворити на алеї Діаґон. Можеш не переживати, Гаррі.
Гаррі, Рон і Герміона обмінялися поглядами, та вже не встигли позбавити Геґріда цих заспокійливих ілюзій, бо тут разом з Джіні з’явилося подружжя Візлів. У руках вони несли важкі пакунки з книжками.
- Усе нормально? - запитала місіс Візлі. - Купили мантії? Тоді можна по дорозі до Фреда й Джорджа заскочити в аптеку і в «Айлопс»... Тримайтеся всі разом..
Гаррі з Роном нічого в аптеці не купували, бо знали, що більше не вивчатимуть настійки, зате обидва придбали в «Совиному Торговельному Центрі Айлопс» великі коробки совлодощів для Гедвіґи й Левконії. А тоді, дивлячись, як місіс Візлі щохвилини позирає на годинник, подалися шукати «Відьмацькі витівки Візлів» - крамничку жартів, що належала Фредові й Джорджу.
- У нас мало часу, - нагадала місіс Візлі. - Тому швиденько все оглянемо й назад до машини. Уже близько, ось номер дев’яносто два... дев’яносто чотири...
- Ого, - роззявив рота Рон і став як укопаний.
Супроти сірих, заліплених плакатами сусідніх крамничок вітрини дітища Фреда і Джорджа вражали око, наче феєрверк. Випадкові перехожі озиралися на ці вітрини, а дехто з них навіть приголомшено застигав на місці. Ліва вітрина була забита запаморочливою кількістю всіляких товарів, що оберталися, ляскали, спалахували, підстрибували й верещали; у Гаррі аж засльозилося в очах від такого видовища. Права вітрина була закрита велетенським плакатом, фіолетовим, як і міністерські, але прикрашеним блискучими жовтими літерами:
Ви збуджені Відомо-Ким?
Для всіх схвильованих родин -
Надійний КАКО-ЗАГУСТИН!
Віднині запори - на цілі простори!
Гаррі зареготав. Потім почув біля себе глухий стогін, озирнувся й побачив, що місіс Візлі ошелешено дивиться на цей плакат. Її вуста рухалися, беззвучно вимовляючи назву: «Како-загустин».
- Їх замордують просто в ліжках! - прошепотіла вона.
- Ніколи! - заперечив Рон, що реготав разом з Гаррі. - Це ж класика!
І вони з Гаррі перші забігли в крамничку. Вона була забита покупцями; Гаррі не міг підступитися до полиць. Він роздивлявся коробки, що височіли аж до стелі - там було «Спецхарчування для спецсачкування», вдосконалене близнюками під час їхнього останнього незавершеного навчального року в Гоґвортсі; Гаррі помітив, що найшвидше розхапували пампушечки-зносаюшечки, бо на полиці залишилася тільки одна пошарпана коробка пампушок. Були ще кошики з фальшивими чарівними паличками - найдешевші з них, коли ними змахнути, просто перетворювалися на гумових курей чи на штани, а найдорожчі лупцювали необачного користувача по голові чи по шиї; були коробки з перами кількох різновидів: самонаповнювальні, самозвіряльні й самомудровідповідальні. Юрба трохи розступилася, й Гаррі зміг проштовхнутися до прилавка, перед яким галаслива зграйка захоплених десятирічних дітлахів стежила за крихітним дерев’яним чоловічком, що поволі піднімався по драбині до справжнісінької шибениці, яка стояла на коробці з написом: «Повішеник багаторазового використання - напиши літери або він повіситься!»