Дамблдор і Гаррі подалися за ним. Коли минали дерев’яний дороговказ, Гаррі глянув на обидві його стрілки. Одна вказувала назад, звідки вони прийшли, і на ній було написано «Великий Генґелтон, 5 миль». На другій, що вказувала Оґденові в спину, писалося «Малий Генґелтон, 1 миля».
Якийсь час вони йшли й нічого не бачили, крім живоплоту, несамовито синього неба та моторної постаті в сюртуку. Аж тут дорога завернула ліворуч і зникла з очей, різко пірнувши вниз, а перед ними зненацька відкрився з пагорба краєвид усієї навколишньої долини. Гаррі бачив село між двома крутими схилами - поза сумнівом, це був Малий Генґелтон з його церквою та цвинтарем, що лежали перед ними мов на долоні. З другого боку долини, на протилежному пагорбі, височів чепурний панський будинок, оточений розлогою смугою оксамитно-зеленої трави.
Оґден хоч-не-хоч мусив ледь чи не бігти з крутого схилу. Дамблдор наддав ходи, Гаррі намагався не відставати. Він подумав, що Малий Генґелтон, мабуть, і є мета їхньої подорожі, і дивувався, як і тієї ночі, коли вони знайшли Слизорога, навіщо їм було долати аж таку відстань. Та невдовзі з’ясувалося, що він помилявся - йшли вони зовсім не в село. Дорога звернула праворуч, а коли й вони звернули за ріг, то помітили тільки, як удалині майнув сюртук - Оґден пірнув у прогалину в живоплоті.
Дамблдор і Гаррі вийшли вслід за ним на вузеньку ґрунтову дорогу, огороджену ще вищим і дикішим живоплотом, ніж той, що залишився позаду. Кам’яниста й вибоїста дорога зміїлася, спадаючи з горба, як і попередня, й вела начебто до латки темних дерев трохи нижче. І справді, біля цього гаю доріжка розширилася. Дамблдор і Гаррі завмерли за спиною в Оґдена, коли той зупинився й вийняв чарівну паличку.
Хоч небо було й безхмарне, та старезні дерева попереду кидали довгі, темні, прохолодні тіні, тож Гаррі аж за кілька секунд розгледів хатину, наполовину сховану за плетивом гілок. Його здивував такий вибір місця для будинку. Дивно було, що не вирубали ближні дерева, які заступали світло й увесь краєвид на долину. «Цікаво, чи там хтось мешкає?» - подумав Гаррі. Стіни позаростали мохом, на черепичному даху бракувало багатьох черепичин, подекуди стирчали крокви. Все позаростало кропивою, аж до вікон, маленьких і густо вкритих сажею та брудом. Саме тоді, коли Гаррі вирішив, що тут ніхто не живе, одне вікно з брязкотом відчинилося і з нього потягся тонесенький струмінь пари чи диму, немовби там хтось готував їжу.
Оґден тихенько і, як здалося Гаррі, скрадливо, рушив уперед. Коли його накрили темні тіні дерев, він знову зупинився, дивлячись на вхідні двері, до яких хтось прибив цвяхами мертву змію.
Раптом щось зашелестіло, тріснуло, і просто перед Оґденом, зірвавшись з дерева, приземлився чоловік у лахмітті. Оґден відсахнувся, перечепився через поли свого сюртука і ледь не впав.
- Тебе тут не чекають.
Чоловік, що зістрибнув з дерева, мав густу сплутану чуприну, таку брудну, що годі було зрозуміти, якого вона кольору. У роті бракувало зубів. Маленькі темні очі дивилися в різні боки. Він міг би здатися кумедним, але не здавався; було якось моторошно і Гаррі не міг винити Оґдена, що той відсахнувся ще на кілька кроків, перш ніж заговорити.
- Е-е... доброго ранку. Я з Міністерства магії...
- Тебе тут не чекають.
- Е-е... вибачте... я вас не розумію, - нервово вимовив Оґден.
Гаррі подумав, що Оґден страшенно тупий; на думку Гаррі, незнайомець висловлювався цілком зрозуміло, та ще й на підкріплення своїх слів розмахував чарівною паличкою, у другій руці тримаючи короткого закривавленого ножа.
- Гаррі, ти, звичайно, його зрозумів? - тихенько запитав Дамблдор.
- Аякже, - підтвердив спантеличений Гаррі. - А чому Оґден не розуміє?..
І тут його погляд знову впав на мертву змію на дверях, - і Гаррі раптом усе збагнув.
- Він розмовляє парселмовою?
- Дуже добре, - кивнув головою Дамблдор і всміхнувся. Чоловік у лахмітті вже наступав на Оґдена з ножем в одній руці й чарівною паличкою в другій.
- Послухайте... - почав Оґден, та було пізно: щось бахнуло, і Оґден упав на землю, схопившись за ніс, а з-під його пальців цвіркала якась жовта липка гидота.
- Морфіне! - пролунав гучний голос.
З хатини вискочив підстаркуватий чоловік і з такою силою захряснув за собою двері, що мертва змія аж затрусилася. Цей чоловік був куціший за першого і мав непропорційно широкі плечі та довжелезні руки, що в поєднанні зі світло-карими очима, короткою цупкою чуприною та зморшкуватим обличчям робило його схожим на дужу стару мавпу. Він зупинився біля чоловіка з ножем, який аж заходився реготом, дивлячись на зіщуленого на землі Оґдена.