— МАБУТЬ, НЕ ДУЖЕ ХОТІЛИ, БО ІНАКШЕ ВИСЛАЛИ Б МЕНІ СОВУ, АЛЕ ДАМБЛДОР ПРИМУСИВ ВАС ПОКЛЯСТИСЯ...
— Він справді примусив...
— МІСЯЦЬ Я СТИРЧАВ НА ПРІВІТ-ДРАЙВ, НИШПОРИВ ПО СМІТНИКАХ — ШУКАВ ГАЗЕТ, ЩОБ З'ЯСУВАТИ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ...
— Ми хотіли...
— МАЮ НАДІЮ, ЩО ВИ ТУТ ДОБРЯЧЕ ПОВЕСЕЛИЛИСЯ...
— Ні, чесно...
— Гаррі, нам страшенно прикро! — від розпачу в Герміони на очах зблиснули сльози. — Твоя правда, Гаррі... на твоєму місці я б іще й не так лютувала!
Гаррі зиркнув на неї важко дихаючи, знову відвернувся й почав ходити по кімнаті. Гедвіґа на шафі похмуро ухнула. Запала довга мовчанка, яку переривало лише скрушне порипування підлоги у Гаррі під ногами.
— До речі, де це ми? — випалив він.
— У штаб-квартирі Ордену Фенікса, — негайно озвався Рон.
— Чи хтось мені пояснить, нарешті, що то за Орден Фенікса?..
— Це таємне товариство, — заторохкотіла Герміона. — Дамблдор — його голова і засновник. До нього входять люди, що колись боролися з Відомо-Ким.
— Це ж хто? — зупинився Гаррі, тримаючи руки в кишенях.
— Та чимало людей...
— Ми бачили душ із двадцять, — додав Рон, — але, гадаю, їх більше.
Гаррі прискіпливо подивився на них.
— Ну?— його вимогливий погляд зупинявся то на Ронові, то на Герміоні.
— Е-е, — розгубився Рон. — Що ну?
— Волдеморт! — зірвався Гаррі так, що Рон і Герміона аж здригнулися. — Що діється? Що він задумав? Де він? Що робиться для того, щоб його зупинити?
— Ми ж тобі казали: нас не пускають на збори Ордену, — нервово пояснила Герміона. — Тому деталей ми не знаємо... хоч загалом у курсі, — поспішно додала вона, побачивши вираз Гарріного обличчя.
— Розумієш, Фред і Джордж винайшли видовжені вуха, — сказав Рон. — Дуже корисна штука.
— Видовжені?..
— Так, вуха. Щоправда, ми їх останнім часом не використовували, бо мама пронюхала про це і мало не ошаліла. Довелося Фредові й Джорджеві їх сховати, щоб мама не викинула. Але вони нам добре послужили до того, як мама довідалася. Ми знаємо, що дехто з членів Ордену стежить за відомими смертежерами, тримаючи їх, так би мовити, на гачку... — Дехто вербує нових членів Ордену... — додала Герміона.
— А інші щось охороняють, — вів далі Рон. — Вони постійно згадують про вартову службу.
— Може, то йшлося про мене? — саркастично скривився Гаррі.
— Ай справді, — дійшло раптом до Рона.
Гаррі пирхнув. Він знову почав міряти кроками кімнату, дивлячись куди завгодно, тільки не на Рона з Герміоною. — То що ж ви тут робили, якщо вас не пускали на збори? — спитав він. — Ви ж казали, що були дуже заклопотані.
— Були, — швидко підтвердила Герміона. — Дезінфікували цей будинок, він хтозна-скільки простояв порожній, і тут розвелося повно всякої погані. Ми вже почистили кухню, більшість спалень, а завтра приведемо до ладу віта... ОЙ!
Щось двічі гучно ляснуло, і прямо з повітря посеред кімнати виникли Ронові старші брати-близнюки Фред і Джордж. Левконія зацвірінькала ще несамовитіше й кулею шугонула на шафу, до Гедвіґи.
— Більше так не робіть! — дорікнула Герміона близнюкам, яскраво-рудим, як і Рон, але кремезнішим і трохи нижчим.
— Привіт, Гаррі, — сяючи мовив Джордж. — Нам здалося, що ми чули твій ніжний голосочок.
— Нащо аж так стримувати свій гнів, Гаррі, краще випустити пару, — додав Фред, також широко всміхаючись. — Кілька людей за п'ятдесят миль звідси могли тебе й не розчути.
— Ви що, нарешті склали іспити з явлення? — сердито буркнув Гаррі.
— З відзнакою, — похвалився Фред, тримаючи в руках Щось подібне на довжелезну струну тілесного кольору.
— Сходами ви опинилися б тут на цілих тридцять секунд пізніше, — сказав Рон.
— Час — це ґалеони, любий братику, — відповів йому Фред.
— Гаррі, однак, заважав приймати інформацію. Видовжені вуха, — пояснив він у відповідь на Гаррін здивований погляд і показав струну, що волочилася аж до сходового майданчика. — Хочемо почути, що діється внизу.
— Будьте обережні, — попередив Рон, дивлячись на "вуха", — бо якщо мама знову побачить...
— Варто ризикнути, це дуже важливі збори, — відповів Фред.
Відчинилися двері, і там з'явилася довжелезна руда грива.
— Ой, Гаррі, привіт! — зраділа менша Ронова сестра Джіні. — Мені здалося, що я чула твій голос.
Повернувшись до Фреда й Джорджа, вона сказала:
— З видовженими вухами нічого не вийде, мама наклала на кухонні двері закляття-нетурбуваття.
— А ти як знаєш? — зажурився Джордж.
— Тонкс розтлумачила, як його виявляти, — пояснила Джіні. — Треба шпурнути щось у двері, і якщо воно не долетить — двері занетурбовані. Я кидала зверху зі сходів какобомби, і вони просто відскакували, а отже, й видовжені вуха не зможуть пролізти у шпарину.
Фред тяжко зітхнув.
— Прикро. Я так хотів знати, що скаже старенький Снейп.
— Снейп?! — вигукнув Гаррі. — Він тут?
— Так, — підтвердив Джордж, обережно зачиняючи двері й сідаючи на ліжко. Фред і Джіні сіли біля нього. — Звітує. Страшенна таємниця.
— Лайно, — ліниво докинув Фред.
— Але тепер він на нашому боці, — докірливо заперечила Герміона.
Рон пирхнув. — Горбатого могила виправить. Згадай, як він на нас дивиться.
— Біллеві він теж не подобається, — ніби підсумувала Джіні.
Гаррі не був певний, що його гнів ущух, але цікавість узяла гору над бажанням викричатися. Він опустився на вільне ліжко.
— Що, і Білл тут? — поцікавився він. — Я думав, він працює в Єгипті.
— Він перейшов на канцелярську роботу, щоб мати змогу повернутися додому і працювати для Ордену, — пояснив Фред. — Каже, що скучає за пірамідами, але... — Фред задоволено вишкірився, — він має певну компенсацію.
— Тобто?
— Пам'ятаєш Флер Делякур? — спитав Джордж. — Вона отримала роботу в "Ґрінґотсі", щоб "погіпшити свій вімова..."