Місіс Візлі випросталася, повернулася лицем до портьєр і покликала всіх до себе.
— Тільки-но я дам сигнал, негайно починайте обприскувати. Вони, мабуть, полетять на нас, але на обприскувачі написано, що достатньо однієї цівки, щоб їх паралізувати.
Знерухомлених кидайте у відерце. — Вона обережно виступила наперед з їхніх бойових лав і приготувала обприскувач.
— Увага... прискайте!
Щойно Гаррі почав прискати, як зі складок тканини на нього вилетіла величезна докся. Застрекотіли її лискучі, мов у жука, крила, й вишкірилися маленькі гострющі зубки. Її феєподібне тіло було вкрите густою чорною шерстю, а чотири крихітні лапки люто стискалися в кулачки. Гаррі приснув їй прямо в писочок струменем доксиду. Вона застигла в повітрі, а тоді голосно хряпнулася об потертий килим. Гаррі підняв її і шпурнув у відерце.
— Фред, що ти там робиш? — вигукнула місіс Візлі. — Присни на неї негайно і викидай геть!
Гаррі озирнувся. Фред тримав доксю двома пальцями, а та відчайдушно виривалася.
— А на тобі! — весело озвався Фред, миттєво приснувши в писочок доксі, і та відразу зомліла, однак щойно місіс Візлі відвернулася, він підморгнув друзям і поклав її в кишеню.
— Ми хочемо використати доксину отруту в нашому новому продукті "Спецхарчування для спецсачкування", — тихесенько пояснив Гаррі Джордж.
Спритно приснувши відразу на двох доксь, що атакували його ніс, Гаррі підсунувся до Джорджа й прошепотів:
— А що то за спецхарчування?
— Ласощі, від яких починаєш хворіти, — зашепотів Джордж, сторожко позираючи на материну спину. — Але не серйозно, а так, щоб при потребі сачконути з уроків. Ми з Фредом якраз працюємо над цими цукерками. Вони будуть з двох різнокольорових половинок. Якщо, скажімо, з їси помаранчеву частинку батончиків-блювончиків, починаєш блювати. Тобі кажуть іти до шкільної лікарні, ти виходиш з класу, ковтаєш фіолетову половинку...
— "...і ваше здоров'я повністю відновлюється, даючи вам змогу присвятити цілу годину активному відпочинку на власний вибір, замість того щоб марнувати ваш безцінний на нудьгування". Так ми збираємося рекламувати товар, — пошепки додав Фред, нахиляючись, щоб його бачила місіс Візлі, а тоді швиденько підібрав з підлоги кількох заблукалих доксь і сховав у кишеню. — Але над цим ще треба попрацювати. Поки що нашим випробувачам нелегко, бо вони так потужно блюють, що не встигають проковтнути фіолетову половинку.
— А хто випробувачі?
— Ми самі, — пояснив Фред. — По черзі. Джордж випробовував завиванці-зомліванці... тоді ми вдвох перевіряли дію пампушечки-зносаюшечки...
— Мама думала, що ми побилися, — додав Джордж.
— А як там крамничка жартів? — пробурмотів Гаррі, вдаючи, що поправляє насадку обприскувача.
— Ще не було нагоди пошукати приміщення, — ледь чутно прошепотів Фред, а місіс Візлі тим часом витерла хустинкою чоло й знову кинулася в атаку, — тому ми тимчасово приймаємо замовлення поштою. Минулого тижня надрукували рекламне оголошення в "Щоденному віщуні".
— Завдяки тобі, — зізнався Джордж, — не хвилюйся... мама нічого не підозрює. Вона більше не читає "Віщуна", бо там постійно оббріхують тебе і Дамблдора.
Гаррі всміхнувся. Він примусив близнюків Візлі взяти тисячу ґалеонів, отриманих ним за перемогу в Тричаклунському турнірі, щоб допомогти їм здійснити честолюбну мрію про крамничку жартів, і радів, що про це його сприяння планам близнюків не довідалася місіс Візлі. Вона не вважала роботу в крамниці жартів гідною кар'єрою для своїх синів.
Дедоксикація портьєр тривала цілісінький ранок. Аж опівдні місіс Візлі нарешті скинула захисну хустинку, впала у прогнуте крісло і миттю з нього підскочила з обуреним криком — вона сіла на мішок з мертвими щурами. Портьєри — обвислі й вологі після інтенсивного обприскування — більше не гули. Під ними у відерці лежала купка непритомних доксь, а поруч стояла миска з їхніми чорними яйцями, яку обнюхував Криволапик і на яку кидали пожадливі погляди Фред із Джорджем.
— Гадаю, за це ми візьмемося після обіду. — Місіс Візлі показала на засклені й запорошені шафки з шухлядами, що стояли по обидва боки каміна. Там було напхано безліч дивних речей: колекція іржавих кинджалів, кігті, скручена зміїна шкура, кілька потьмянілих срібних коробок з написами невідомими Гаррі мовами і, що найгидкіше — різьблена кришталева пляшка з великим опалом у затичці, наповнена, як видавалося, кров'ю.
Знову задзвонив дзвінок. Усі подивилися на місіс Візлі.
— Стійте тут, — рішуче сказала вона, схопивши мішок зі щурами (внизу знову залементувала місіс Блек). — Я принесу бутерброди.
Місіс Візлі вийшла з кімнати, ретельно зачинивши за собою двері. Всі дружно кинулися до вікна й побачили розкуйовджену руду потилицю та хиткий стос казанів.
— Манданґус! — вигукнула Герміона. — Навіщо він притарабанив усі ті казани?
— Мабуть, шукає безпечне місце для схову, — припустив Гаррі. — Здається, саме по них він побіг того вечора, коли мав пильнувати мене. Збирав крадені казани?
— Аякже! — погодився Фред. Тим часом вхідні двері відчинилися, Манданґус зайшов разом зі своїми казанами і зник з очей. — Клянуся, мамі це не дуже сподобається...
Разом з Джорджем вони підійшли до дверей і уважно прислухалися. Місіс Блек уже не кричала.
— Манданґус розмовляє з Сіріусом і Кінґслі, — пробурмотів Фред, зосереджено насупившись. — Погано чути... може, спробуємо з видовженими вухами?
— Ризикнемо, — погодився Джордж. — Зараз піду по них...
Та саме тієї миті внизу зчинився такий галас, що видовжені вуха були вже зайві. Усім було прекрасно чути, що кричить, аж надривається, місіс Візлі.
— ТУТ ТОБІ НЕ СХОВАНКА КРАДЕНОГО!