— А що ви зробите з туалетом? — усміхнувся Гаррі. Все раптом здалося йому чи не вп'ятеро кумедніше, ніж досі. Він, врешті, усвідомив: йоговиправдали, вінповертається доГоґвортсу.
— А, це простеньке антизакляття, — пояснив містер Візлі, піднімаючись сходами, — але тут йдеться не так про ремонт, Гаррі, як про ставлення до цього вандалізму. Деякі чарівники вважають цькування маґлів розвагою, але це вияв чогось набагато глибшого й огиднішого, і я, скажімо...
Містер Візлі спинився на півслові. Вони якраз вийшли в коридор на дев'ятому рівні, а там, за кілька метрів від них, Корнеліус Фадж неголосно розмовляв з високим чоловіком, що мав прилизане біляве волосся й гостре бліде лице.
Почувши їхні кроки, той чоловік озирнувся. Він теж замовк посеред розмови, а його холодні сірі очі звузились і втупилися у Гаррі.
— Так, так, так... Патронус Поттер, — глузливо привітався Луціус Мелфой.
Гаррі перехопило подих, ніби він налетів на стіну. Востаннє він бачив ці холодні сірі очі у щілинах смертежерського каптура, а глузливий голос цього чоловіка чув на темному цвинтарі, коли Лорд Волдеморт піддавав Гаррі тортурам. Він не міг повірити, що Луціус Мелфой наважився глянути йому в лице, не міг повірити, що він прийшов сюди, в Міністерство магії, а Корнеліус Фадж розмовляє з ним, хоч Гаррі лише кілька тижнів тому попередив Фаджа, що Мелфой — смертежер.
— Міністр якраз розповідав мені, як тобі пощастило викрутитися, Поттере, — ліниво процідив містер Мелфой. — Дивовижно, як ти вислизаєш з дуже скрутних ситуацій... просто по—зміїному.
Містер Візлі застережливо стиснув Гаррі плече.
— Так, — погодився Гаррі, — я вмію вислизати. Луціус Мелфой перевів погляд на містера Візлі.
— І Артур Візлі тут! А тебе що сюди привело, Артуре?
— Я тут працюю, — відрубав містер Візлі.
— Хіба саме тут? —здивовано підняв брови містер Мелфой, зиркнувши на двері за плечима містера Візлі. — Мені здавалося, що ти був на другому поверсі... хіба твоя робота не пов'язана з викраданням маґлівських речей, щоб потім їх зачакловувати?
— Ні, — огризнувся містер Візлі, до болю стискаючи Гарріне плече.
— До речі, а ви тут чого? — спитав Гаррі Луціуса Мелфоя.
— Я не думаю, Поттере, що тебе стосуються наші з міністром особисті справи, — відповів Мелфой, поправляючи мантію. Гаррі почув брязкіт, мабуть, її кишені були напхані золотом. — Те, що ти — Дамблдорів улюбленець, ще не означає, що всі ми теж повинні поблажливо до тебе ставитися... Може, підемо до вашого кабінету, пане міністре?
— Авжеж, — погодився Фадж, повертаючись спиною до Гаррі й містера Візлі. — Сюди, Луціусе.
І стиха розмовляючи, вони пішли. Містер Візлі не відпускав Гарріного плеча, аж доки ті двоє зайшли у ліфт.
— Чому він не чекав Фаджа біля його кабінету, якщо вони мають якісь спільні справи? — вибухнув гнівом Гаррі. — Що йому було треба тут, унизу?
— Намагався пролізти в судову залу, якщо хочеш знати мою думку, — відповів збуджений містер Візлі, озираючись через плече, чи ніхто їх не підслуховує. — Хотів винюхати, виженуть тебе чи ні. Відвезу тебе, а тоді сповіщу Дамблдора. Він мусить знати, що Мелфой знову веде переговори з Фаджем.
— І взагалі, які в них можуть бути особисті справи?
— Підозрюю, йдеться про гроші, — сердито припустив містер Візлі. — Мелфой роками щедро фінансує різні Фаджеві проекти... знайомить з потрібними людьми... а потім просить робити йому послуги... скажімо, зволікати з прийняттям невигідних йому законів... о, він має такі зв'язки, той Луціус Мелфой!
Приїхав ліфт. Він був порожній, якщо не зважати на зграйку літачків-записничків, що тріпотіли крильцями над головою містера Візлі. Він натиснув на кнопку "Велика зала" і, чекаючи, поки з брязкотом зачиняться двері, роздратовано відмахнувся від літачків.
— Містере Візлі, — поволі почав Гаррі, — якщо Фадж зустрічається зі смертежерами, такими, як Мелфой, та ще й розмовляє з ними наодинці, то чи не може бути, що вони наклали на нього закляття "Імперіус"?
— Не думай, Гаррі, що ми не припускали такої можливості, — спокійно відповів містер Візлі. — Але Дамблдор вважає, що Фадж поки що чинить усе з власної волі... хоч це, як каже Дамблдор, не дуже й тішить. Та зараз, Гаррі, краще про це не говорімо.
Двері відчинилися, і вони вийшли у майже спорожнілу Велику залу. Працівник служби безпеки Ерік знову ховався за "Щоденним віщуном". Вони вже минали золотий фонтан, коли Гаррі щось пригадав.
— Зачекайте... — попросив він містера Візлі, а тоді витяг гаманець і підійшов до фонтана.
Задерши голову, він глянув у привабливе обличчя чарівника, що там височів, та зблизька воно здалося Гаррі якимось кволим і недоумкуватим. Чаклунка ж мала вульгарнувату посмішку учасниці конкурсу краси, а ґобліни й кентаври, наскільки він їх знав, ніколи не дивилися на людей такими солодко-сентиментальними поглядами, як тут. Лише ельф-домовик, з властивою їм рабською улесливістю, був переконливий. Усміхнувшись на думку про те, що сказала б Герміона, побачивши статую ельфа, Гаррі перевернув гаманець і висипав у басейн не просто десять ґалеонів, а всі гроші, що там були.
— Я так і знав! — заволав Рон, б'ючи кулаком повітря. — Тобі завжди вдається уникати кари!
— Тебе мусили виправдати, — додала Герміона. Вона мало не зомліла від хвилювання, коли Гаррі зайшов на кухню, а тепер затуляла очі тремтячою рукою, — проти тебе не було жодних доказів, жоднісіньких.
— То чому ж ви так радієте, якщо наперед знали, що я виплутаюся? — всміхнувся Гаррі.