Місіс Візлі витирала фартухом сльози, а Фред, Джордж і Джіні витанцьовували якийсь бойовий танець, наспівуючи: — Вінви—плу—плутався...
— Годі вже вам! Вгамуйтеся! — кричав їм містер Візлі, хоч і сам не міг стримати усмішки. — Знаєш, Сіріусе, там у міністерстві був Луціус Мелфой...
— Що? — різко перепитав Сіріус.
— Він ви-плу-плутався...
— Та тихо ви! Ми бачили, як він розмовляв з Фаджем на дев'ятому рівні, а потім вони разом пішли до Фаджевого кабінету. Треба повідомити Дамблдорові.
— Обов'язково, — погодився Сіріус. — Ми йому перекажемо, не хвилюйся.
— Я, мабуть, піду, мене ще чекає блювотний туалету Бетнал Ґріні. Молі, я буду пізно, бо підміняю Тонкc, але на вечерю, можливо, зазирне Кінґслі...
— Він ви-плу-плутався...
—Годі вже... Фред... Джордж... Джіні! — крикнула місіс Візлі, коли містер Візлі вийшов з кухні. — Гаррі, любий, іди сюди, з'їж хоч щось, ти ж майже не снідав.
Рон з Герміоною посідали навпроти нього, з іще радіснішим виглядом, ніж тоді, коли він уперше прибув на площу Ґримо, а Гаррі знову охопило запаморочливе відчуття щастя, що його мало не зіпсувала зустріч з Луціусом Мелфоєм. Понурий будинок зненацька став ніби теплішим і гостиннішим. Навіть Крічер не викликав звичної огиди, коли запхав у кухню свого носа-хобота, щоб з'ясувати причину галасу.
— Якщо сам Дамблдор узявся тебе захищати, то вони не могли вже й мріяти, щоб тебе засудити, — радісно заявив Рон, накладаючи всім на тарілки цілі гори товченої картоплі.
— Так, Дамблдор обвів круг пальця їх усіх, — погодився Гаррі, який розумів, що буде схожий на невдячну й вередливу дитину, якщо візьме й пожаліється: "От лише прикро, що він зі мною не заговорив. Навіть неглянувна мене".
І щойно він це подумав, як шрам на його чолі так нестерпно запік, що він ухопився за нього рукою.
— Що сталося? — занепокоїлася Герміона.
— Шрам, — видихнув Гаррі. — Та це нічого... це тепер постійно трапляється...
Окрім Герміони, ніхто нічого не помітив, усі віддавали належне стравам, тріумфуючи, що Гаррі дивом вдалося врятуватися. Фред, Джордж і Джіні не переставали співати. Герміона мала стурбований вигляд, та перш ніж вона встигла щось сказати, Рон радісно вигукнув: "Я впевнений, що сьогодні прийде Дамблдор, щоб відсвяткувати разом з нами".
— Навряд чи він зможе, Роне, — засумнівалася місіс Візлі, ставлячи перед Гаррі величезну тарілку зі емаженою куркою. — У нього зараз зовсім нема часу.
— ВІН ВИ-ПЛУ-ПЛУТАВСЯ...
— ЦИТЬТЕ! — крикнула місіс Візлі.
У наступні кілька днів Гаррі не міг не помітити, що в будинку номер дванадцять на площі Ґримо була одна особа, котра не надто тішилася перспективі його повернення У Гоґвортс. Сіріус чудово розіграв сцену радості, почувши новину, тиснув Гаррі руку й усміхався, як і всі інші. Та невдовзі, однак, він став суворішим і похмурішим, ніж досі, дедалі менше спілкувався, навіть з Гаррі, і все частіше зачинявся в материній кімнаті разом з Бакбиком.
— Твоєї провини в цьому нема! — рішуче заявила Герміона, коли через кілька днів Гаррі поділився з нею і Роном своєю тривогою. Вони саме змивали цвіль з шафи на четвертому поверсі. — Твоє місце у Гоґвортсі, і Сіріус це знає. Я особисто вважаю його егоїстом.
— Ну, це ти вже загнула, — насупився Рон, відтираючи цвіль, що намертво причепилася до його пальця, — мабуть, і ти не захотіла б стирчати в цьому будинку сама-самісінька.
— Буде йому товариство! — вигукнула Герміона. — Адже це штаб-квартира Ордену Фенікса, так? Він просто розмріявся, що Гаррі мешкатиме тут з ним.
— Не думаю, — втрутився Гаррі, викручуючи ганчірку. — Бо він не відповів мені нічого конкретного, коли я його питав.
— Він просто вирішив не дуже на це надіятися, — розважливо заперечила Герміона. — І ще він, можливо, почувався частково винним, бо, по-моєму, в глибині душі сподівався, що тебе таки виключать. Тоді ви обидва стали б вигнанцями.
— Дурниці! — вигукнули в один голос хлопці, та Герміона лише знизала плечима.
— Думайте, як хочете. Але мені здається, що Ронова мама має рацію, і Сіріус іноді сам плутається, кого він у тобі бачить: тебе, Гаррі, чи твого батька.
— Ти вважаєш, що він збожеволів? — гаряче вигукнув Гаррі.
— Ні, я просто думаю, що він надто довго був самотній, — відповіла Герміона.
Тієї миті до спальні зайшла місіс Візлі.
— Ще не закінчили? — спитала вона, зазираючи до шафи.
— Я думав, ти прийшла сказати, що пора й відпочити! — обурився Рон. — Знаєш, скільки цвілі ми вже вичистили?
— Ти так рвався допомагати Орденові, — сказала місіс Візлі, — тож тепер будь ласкавий зроби хоч щось для того, щоб у цій штаб-квартирі можна було жити.
— Я вже почуваюся тут якимось ельфом-домовиком, — поскаржився Рон.
— То, може, тепер, коли ти збагнув, яке в них жахливе життя, станеш хоч трошки активнішим у ССЕЧА! — з надією сказала Герміона, коли місіс Візлі вийшла. — Знаєш, це не така вже й погана ідея — показувати людям, як жахливо постійно тільки те й робити, що чистити й прибирати... ми могли б організувати рекламну чистку ґрифіндорської вітальні, а всі зібрані кошти передати в ССЕЧА, це допомогло б розбудити свідомість учнів і поповнити наші фонди.
— Я тобі сам заплачу, тільки заглохни зі своєю "сечею", — люто пробубонів Рон, але так, щоб його чув лише Гаррі.
Закінчувалися канікули, і Гаррі дедалі частіше мріяв про Гоґвортс. Він уже не міг дочекатися, коли зіграє у квідич, знову побачить Геґріда, чи просто пройдеться повз овочеві грядки до оранжерей на уроки гербалогії. Яка ж то буде насолода — покинути цей запилюжений і затхлий будинок, де половина шаф ще й досі були замкнені на засуви, а Крічер, скрадаючись, хрипко вигукував усілякі лайки услід тим, хто повз нього проходив. Щоправда, Гаррі ретельно стежив, щоб не говорити про це в присутності Сіріуса.