— Чому? — Мелфой, здавалося, страшенно зрадів. — А тому, Поттере, що забрати пророцтво з відділу таємниць можуть лише ті, кого воно безпосередньо стосується. Темний Лорд це з’ясував, коли змушував інших його викрасти.
— А чому він хотів викрасти пророцтво, що стосувалося мене?
— Вас обох, Поттере, обох… невже ти ніколи не задумувався, чому Темний Лорд хотів убити тебе ще немовлям?
Гаррі втупився в щілини маски, крізь які виблискували Мелфоєві очі. Невже це пророцтво було причиною смерті його батьків, причиною появи його шраму-блискавки? Невже він тримає в руці відповідь на всі ці запитання?
— Хтось напророкував про мене й про Волдеморта? — неголосно перепитав Гаррі, дивлячись на Луціуса Мелфоя й міцно стискаючи пальцями теплу скляну кульку. Була вона не більша за снича і шорстка від прикипілого пилу. — А він змусив мене прийти й забрати це пророцтво для нього? Чого ж він не прийшов сам?
— Сам? — аж зайшлася божевільним реготом Белатриса. — Щоб Темний Лорд приходив у Міністерство магії, де всі так мило ігнорують його повернення? Щоб з’являвся тут перед аврорами, які марнують час на пошуки мого любого двоюрідного братика?
— То він послав вас виконати за нього всю брудну роботу? — вколов Гаррі. — Спочатку змушував викрасти пророцтво Стержиса… потім Боуда?
— Дуже добре, Поттере, дуже добре… — протяг Мелфой. — Темний Лорд знає, що ти маєш голову на пле…
— ДАВАЙ! — крикнув Гаррі.
П’ять голосів за його спиною гримнули «РЕДУКТО!» П’ять заклять полетіли в п’ять різних боків, і полиці, в які вони влучили, негайно вибухли. Височенні стелажі захиталися, а сотні скляних куль порозбивалися на друзки. З них вилітали перламутрово-білі постаті, що зависали в повітрі, а їхні голоси з невідь-якої минувшини відлунювали серед оглушливого тріску скла й дерева, серед уламків, що густим дощем сипалися на підлогу…
— ТІКАЙТЕ! — загорлав Гаррі, а зі стелажів, що загрозливо хиталися, летіли все нові й нові скляні кулі. Гаррі схопив Герміону за мантію й поволік за собою, прикриваючись другою рукою від друзок скла, що падали згори. Якийсь смертежер кинувся до них крізь хмару пилюки, і Гаррі щосили вгатив його ліктем у пику, приховану маскою. Усі кричали, хтось горлав від болю, лунав оглушливий тріск, полиці падали одна на одну, а химерні уривки пророцтв лунали з безлічі кульок…
Гаррі побачив, що шлях попереду вільний. Повз нього, затуляючи голови руками, промчали Рон, Джіні й Луна. Щось важке вдарило його в щоку, але він лише пригнувся й побіг далі. Чиясь рука схопила його за плече. Почув Герміонин крик «Закляктус!» — і рука негайно його відпустила…
Добігли до кінця дев’яносто сьомого ряду. Гаррі повернув праворуч і побіг ще швидше. Чув за спиною кроки й голос Герміони — вона підганяла Невіла. Попереду були відчинені двері, крізь які вони сюди зайшли. Гаррі вже бачив мерехтливе сяйво схожого на дзвін ковпака. Шаснув у двері, міцно стискаючи в руці пророцтво, зачекав, поки всі перестрибнуть поріг, і, грюкнувши, зачинив двері…
— Колопортус! — видихнула Герміона, і двері запечаталися з химерним чваканням.
— А де… де всі інші? — захекано спитав Гаррі.
Йому здавалося, що Рон, Луна й Джіні бігли попереду, що вони чекають їх у цій залі, але тут нікого не було.
— Мабуть, побігли не в той бік! — з жахом прошепотіла Герміона.
— Слухайте! — теж прошепотів Невіл.
За дверима, які вони щойно запечатали, чулися вигуки й біганина. Гаррі притулив до дверей вухо й почув Мелфоєве гарчання:
— Покинь Нота, покинь, кажу… Його рани — ніщо порівняно з тим, що зробить Темний Лорд, якщо ми втратимо пророцтво. Джаґсон, сюди, треба організуватися! Ділимося на пари й шукаємо дітлахів! Тільки будьте обережні з Поттером, поки не заберете в нього пророцтво! Інших, якщо треба, можна вбивати… Белатрисо, Родольфусе — ви йдіть ліворуч. Креб з Рабастаном — біжіть направо… Джаґсон, Дологов — до тих дверей попереду… Макнейр та Ейвері, сюди… Руквуде, туди… Мульцибер іде зі мною!
— Що нам робити? — запитала в Гаррі Герміона, трусячись усім тілом.
— Насамперед, не будемо тут чекати, поки нас знайдуть, — відповів Гаррі. — Тікаймо від цих дверей.
Якомога тихіше вони пробігли повз мерехтливий ковпак, де з крихітного яєчка постійно вилуплювалася й знову поверталася в нього пташка колібрі. Майже добігли до входу в круглу залу, коли Гаррі почув, як щось велике й важке вгатилося в запечатані Герміоною двері.