— То це правда? — запитав Гаррі. — Усе це? Брати Певерели…
— …були трьома братами з казки, — ствердно кивнув Дамблдор. — Гадаю, що так. Чи зустріли вони на безлюдній дорозі Смерть?.. На мою думку, найімовірніше, що брати Певерели просто були обдаровані й небезпечні чаклуни, яким вдалося створити такі могутні предмети. Оповідь про те, що реліквіями володіла сама Смерть, як на мене, належить до тих легенд, які виникають навколо подібних творінь.
— Плащ, як ти вже знаєш, віками передавався від батька до сина, від матері до дочки, аж поки його отримав останній живий нащадок Іґнотуса, котрий, як і сам Іґнотус, народився в селі Ґодрикова Долина.
Дамблдор усміхнувся до Гаррі.
— Я?
— Ти. Я знаю, ти здогадався, чому в той вечір, коли загинули твої батьки, плащ був у мене. Джеймс показав його мені буквально за кілька днів до того. Стало зрозуміло, як йому вдавалося робити в школі стільки шкоди й не попадатися. Я не міг повірити в побачене. Попросив, щоб він мені його позичив для обстеження. Я давно вже кинув мрію знайти й поєднати всі реліквії, але не міг стриматися, не міг собі відмовити в бажанні його роздивитися… Такого плаща я ще ніколи не бачив, неймовірно старий і досконалий з усіх поглядів… а тоді твій батько загинув, і я нарешті мав у своєму розпорядженні дві реліквії!
Він це сказав з неймовірною гіркотою.
— Але плащ усе одно їх не врятував би, — поспішив його заспокоїти Гаррі. — Волдеморт знав, де живуть мама й тато. Плащ не захистив би їх від закляття.
— Це правда, — зітхнув Дамблдор. — Правда.
Гаррі чекав, але Дамблдор нічого не казав, тож він вирішив йому нагадати.
— Отже, коли ви побачили плащ, то перестали шукати реліквії?
— О, так, — кволо відповів Дамблдор. Здавалося, що він силує себе дивитися Гаррі в очі. — Ти знаєш, що сталося. Знаєш. Ти не можеш зневажати мене більше, ніж я сам себе зневажаю.
— Та я й не думаю вас зневажати…
— А повинен, — не вгавав Дамблдор. Він глибоко вдихнув. — Ти знаєш таємницю хвороби моєї сестри, знаєш, що їй зробили ті маґли і яка вона стала. Знаєш, як мій бідолашний батько прагнув помсти і заплатив за це сповна, померши в Азкабані. Знаєш, як моя мати присвятила своє життя Аріані.
— Гаррі, мене це дратувало.
Дамблдор сказав це холодно й відверто. Він тепер дивився в далечінь у Гаррі над головою.
— Я був обдарований, я був талановитий. Хотів уникнути цього всього. Хотів сяяти. Прагнув слави.
— Зрозумій мене правильно, — додав він, і мука так спотворила його лице, що воно знову стало старече. — Я їх любив. Я любив батьків, любив брата й сестру, але я був егоїстом, Гаррі — набагато егоїстичнішим, ніж ти можеш собі уявити, бо ти на диво безкорислива людина.
— Отож, коли померла мати, і на мене впала відповідальність за хвору сестру й свавільного брата, я повернувся в рідне село сердитий і роздратований. Я думав, що занапастив своє життя у цій пастці! А тоді, звісно, з’явився він…
Дамблдор знову подивився прямо Гаррі у вічі.
— Ґріндельвальд. Гаррі, ти не можеш собі уявити, як його ідеї захопили мене, як запалили. Маґли змушені нам служити. Ми, чаклуни, тріумфуємо. Удвох з Ґріндельвальдом стаємо молодими славетними вождями революції.
— О, деякі вагання в мене були. Та я заспокоював сумління порожніми словами. Це все для загального блага, а завдані збитки буде устократ відшкодовано здобутими для чаклунів привілеями. Чи відчував я в глибині душі, ким він був, той Ґелерт Ґріндельвальд? Думаю, що відчував, але заплющував на це очі. Якби ми втілили наші плани, то здійснилися б усі мої мрії.
— І в основі усіх наших задумів і проектів лежали Смертельні реліквії! Як вони його захоплювали, як вони захоплювали нас обох! Всемогутня чарівна паличка — зброя, що приведе нас до влади! Воскресальний камінь — Ґелертові тут ішлося про армію інферіїв, хоч я вдавав, що нічого не розумію! Я ж, мушу зізнатися, мріяв воскресити батьків, щоб зняти із своїх плечей тягар відповідальності.
— І плащ… чомусь про плащ ми з ним, Гаррі, майже не говорили. Ми обидва чудово могли ховатися й без плаща, справжні чари якого полягали в тому, щоб захищати й оберігати не лише власника, а й інших. Можливо, якби ми його знайшли, він би знадобився для переховування Аріани, проте нас цей плащ цікавив лише тому, що був третьою реліквією, а, за легендою, людина, що здобула б усі три речі, ставала справжнім володарем смерті, тобто, як ми це розуміли, ставала нездоланною.
— Нездоланні володарі смерті — Ґріндельвальд і Дамблдор! Два місяці суцільного божевілля, жорстоких мрій і нехтування двома членами родини, що мали бути під моєю опікою.