Волдеморт знову опустив очі на чарівну паличку. Вона його непокоїла... а з тим, що непокоїло лорда Волдеморта, треба було щось робити...
- Сходи приведи Снейпа.
- Снейпа, в-володарю?
- Снейпа. Негайно. Він мені потрібен. Він повинен зробити мені одну... послугу. Іди.
Переляканий Луціус, спотикаючись у мороці, вийшов. А Волдеморт стояв, крутив у пальцях чарівну паличку, роздивляючись.
- Це єдиний вихід, Наджіні, - прошепотів він і озирнувся на величезну товсту змію, що висіла прямо в повітрі, граціозно скрутившись у захищеному просторі, вичаклуваному для неї хазяїном, у прозорій променистій кулі - чимсь середнім між блискучою кліткою і резервуаром.
Гаррі охнув, сахнувся й розплющив очі. І відразу ж у вуха ввірвалися верески й крики, гуркіт і бахкання битви.
- Він у Верескливій Халупі. Змія з ним, захищена якимись чарами. Він щойно послав Луціуса Мелфоя по Снейпа.
- То Волдеморт відсиджується у Верескливій Халупі? - здивувалася Герміона. - Він навіть... навіть не бере участі в битві?
- Він вважає, що це зайве, - відповів Гаррі. - Думає, що я сам до нього прийду.
- А чому?
- Він знає, що я полюю на горокракси... тому тримає Наджіні біля себе... Тож цілком ясно, що мені доведеться до нього прийти, щоб до неї наблизитись...
- Правильно, - розправив плечі Рон. - А отже, тобі туди йти не можна, бо він цього хоче й чекає. Ти залишайся тут і бережи Герміону, а я піду по змію...
Гаррі не дав йому договорити.
- Це ви залишайтеся тут, а я піду туди під плащем-невидимкою і повернусь одразу, як...
- Ні, - заперечила Герміона, - найрозумніше буде мені взяти плащ і...
- І не думай, - негайно втрутився Рон.
Та не встигла Герміона вимовити: - Роне, я не гірше за вас... - як гобелен, що закривав сходи, на яких вони стояли, роздерся.
- ПОТТЕР!
За ним стояли двоє смертежерів у масках. Вони не встигли підняти чарівні палички, бо Герміона крикнула:
- Ґліссео!
Сходи в них під ногами стали гладеньким жолобом, і Гаррі, Рон та Герміона з’їхали ним донизу, не в змозі навіть контролювати швидкість, тож смертежерські приголомшливі закляття пролетіли високо над їхніми головами. Друзі пробили маскувальний гобелен унизу сходів і покотилися по підлозі, вдарившись об протилежну стіну.
- Дуро! - крикнула Герміона, націливши чарівну паличку на гобелен, і майже відразу почулися два тупі голосні удари - гобелен перетворився на камінь, а смертежери-переслідувачі з розгону в нього вгатилися.
- Назад! - закричав Рон, і вони ледве встигли притиснутися до дверей, коли повз них протупотів табун письмових столів-скороходів, яких поганяла професорка Макґонеґел. Вона їх навіть не помітила. Бігла з розпатланим волоссям і глибоким порізом на щоці. Коли професорка забігла за ріг, до них долинув її крик:
- В АТАКУ!
- Гаррі, накинь плащ-невидимку, - порадила Герміона. - Про нас не думай...
Але він накинув плащ на всіх трьох. Хоч вони всі й не вміщалися, та Гаррі сумнівався, що хтось побачить їхні відокремлені від тіла ноги у цій куряві, що повисла стіною в повітрі, серед падаючого каміння і мерехтіння чарів.
Вони збігли ще одними сходами й опинилися в коридорі, де точилися запеклі двобої. У портретах на стінах юрмилися персонажі, що вигукували поради й підбадьорливі слова, а смертежери в масках і без масок билися з учнями і викладачами. Дін уже здобув собі чарівну паличку, бо зійшовся в двобої з Дологовим, а Парваті билася з Траверсом. Гаррі, Рон і Герміона миттю наготували чарівні палички, прагнучи вступити в бій, проте дуелянти так стрімко рухалися й кружляли, що легко можна було влучити у когось свого. Друзі, хоч і стояли тісно сплетені, стежили за боєм, готові щомиті втрутитись, але тут пролунав глузливий крик, і, глянувши вгору, Гаррі побачив Півза, що ширяв над битвою, жбурляючи у смертежерів снарґалуфові стручки, від чого голови нападників вкривалися якимись зеленими бульбами, схожими на товстих червів.
- А-а!
Жменька цих бульбочок зачепила плащ над Роновою головою. Липкі зелені корінці неприродно зависли в повітрі, поки Рон намагався їх струсити.
- Там хтось невидимий! - крикнув смертежер у масці і показав пальцем.
Дін скористався цією єдиною миттю і нокаутував смертежера приголомшливим закляттям. Дологов спробував помститись, але Парваті влучила в нього закляттям «тілов’яз».
- ПОБІГЛИ! - крикнув Гаррі. Друзі ще тісніше притулилися одне до одного під плащем і, пригинаючи голови й ковзаючи в калюжах снарґалуфового соку, побігли крізь гущу бійців до мармурових сходів, що спускалися до вестибюлю.