Того вечора на кухні зібралося стільки людей, що важко було орудувати ножами й виделками. Гаррі опинився пліч-о-пліч із Джіні. Згадка про те несказане, що майнуло між ними, викликала в нього бажання опинитися бодай через кілька душ від неї. Він як міг уникав торкатися її руки, і тому ледве міг різати курку.
- Нема новин про Дикозора? - спитав Гаррі в Білла.
- Жодних, - відповів Білл.
Вони не могли влаштувати йому похорон, бо Білл з Люпином так і не знайшли його тіла. Важко було з’ясувати, де він упав, беручи до уваги темряву й хаотичність бою.
- У «Щоденному віщуні» не було ані слова про його смерть чи про те, що знайшли його тіло, - вів далі Білл. - Та це ще нічого не означає. Зараз багато чого замовчується.
- І досі ще не скликали слухання про неповнолітні чари, які я насилав, рятуючись від смертежерів? - через стіл запитав Гаррі в містера Візлі, і той похитав головою. - Тому, що розуміють, що в мене не було іншого вибору, чи тому, що не хочуть, щоб усі знали про Волдемортів напад на мене?
- Гадаю, що друге. Скрімджер не хоче визнавати ні того, що Волдеморт знову при силі, ані масової втечі з Азкабану.
- Ну, так, навіщо ж казати людям правду? - скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа, що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: «Я не повинен брехати».
- Невже в міністерстві нема кому з ним боротися? - сердито запитав Рон.
- Та є, Роне, але люди залякані, - відповів містер Візлі, - бояться, що наступними зникнуть вони, і що нападуть на їхніх дітей! Скрізь ходять паскудні чутки; я, наприклад, не вірю, що викладачка маґлознавства з Гоґвортса пішла у відставку. Її вже кілька тижнів не бачили. Тим часом Скрімджер цілими днями сидить, замкнувшись у кабінеті. Сподіваюся, що він там розробляє хоч якийсь план.
У паузі місіс Візлі чарами відсунула порожні тарілки й подала яблучний пиріг.
- Нам тгеба вигішити, як тебе замаскувати, ’Аггі, - сказала Флер, коли всім подали десерт. - Для весілля, - пояснила вона, побачивши його розгублений вигляд. - Сегед наших гостей, згозуміло, не буде смегтешегів, але не можна гагантувати, що після к’елиха шампанського в когось не гозв’яжеться язик.
Гаррі зробив з цих слів висновок, що вона й далі підозрює Геґріда.
- Слушно, - сказала місіс Візлі з чільного місця за столом. Начепивши на кінчик носа окуляри, вона переглядала велетенський перелік справ, які треба було зробити, нашкрябаний нею на довжелезному сувої пергаменту. - Роне, ти нарешті прибрав у своїй кімнаті?
- Навіщо? - вигукнув Рон, спересердя кинувши ложку. - Навіщо прибирати в моїй кімнаті? Нам з Гаррі вона подобається така, як є!
- Юначе, за кілька днів - весілля твого брата...
- Вони що, братимуть шлюб у моїй кімнаті? - лютував Рон. - Ні! То навіщо, заради Мерліна, з його обвислим лівим...
- Не говори так з матір’ю, - суворо урвав його містер Візлі. - І роби, що сказано.
Рон сердито зиркнув на батьків і накинувся на останні шматочки яблучного пирога.
- Я допоможу, там же й мої лахи, - сказав Гаррі Ронові, проте місіс Візлі заперечила:
- Ні, любий Гаррі, краще допоможи Артурові почистити курник, а тобі, Герміоно, я буду вдячна, якщо ти перестелиш постіль для мосьє й мадам Делякурів, ти ж знаєш, вони прибувають завтра, об одинадцятій ранку.
Та виявилося, що біля курчат роботи мало.
- Не варто, е-е, казати про це Молі, - попросив містер Візлі Гаррі, заступаючи вхід у курник, - але, е-е, Тед Тонкс прислав мені те, що лишилося від Сіріусового мотоцикла, і я, е-е, переховую... тобто зберігаю його тут. Фантастичні речі: там є вихлопна ніжка... здається, так воно називається... є чудесний акумулятор і є чудова нагода з’ясувати, як діють гальма. Я хочу його скласти знову, якщо Молі не... тобто, якщо я матиму час.
Коли вони повернулися в дім, місіс Візлі ніде не було видно, тож Гаррі крадькома піднявся до Ронової кімнатки на горищі.
- Та прибираю, прибираю!.. А, це ти, - полегшено зітхнув Рон, коли в кімнату зайшов Гаррі. Рон знову ліг на ліжко, з якого, здається, щойно встав. У кімнаті був такий самий розгардіяш, як і впродовж усього тижня. Єдина зміна - що в кутку сиділа Герміона, в ногах якої муркотів її пухнастий рудий Криволапик, а вона сортувала на дві величезні купи книжки, з яких деякі, як упізнав Гаррі, належали йому.
- Здоров, Гаррі, - привіталася дівчина, коли він сідав на свою розкладачку.