Місіс Візлі розцілувала своїх дітей, Герміону, і насамкінець міцно притулила до себе Гаррі. Йому було трохи ніяково, але дуже приємно.
— Бережи себе, Гаррі, обіцяєш? — сказала вона, а її очі якось дивно заблищали. Тоді вона відкрила свою величезну торбину зі словами:
— Я вам зробила сандвічі. Тримай, Роне... ні, це не яловичина... Фреде? Де Фред? Ось, бери, любий...
— Гаррі! — шепнув містер Візлі, — підійди-но сюди на хвильку.
Вони відійшли за якусь колону, залишивши всіх з місіс Візлі.
— Перед від'їздом я мушу тобі щось сказати, — хвилюючись, промовив містер Візлі.
— Не турбуйтеся, містере Візлі, я все знаю.
— Знаєш? Звідки ти знаєш?
— Я... е-е... я чув учора вашу розмову з місіс Візлі. Випадково. — І поспіхом додав: — Вибачте, будь ласка...
— Не думав, що ти про це дізнаєшся таким ось чином, — розхвилювався містер Візлі.
— Але ж чесно — все нормально. І ви не порушили даного Фаджеві слова, і я вже все знаю.
— Гаррі, тобі, мабуть, дуже страшно...
— Ні, — щиро зізнався Гаррі. — Справді, — додав він, бо містер Візлі глянув на нього дещо недовірливо. — Я не роблю з себе героя, але ж серйозно — хіба Сіріус Блек може бути гірший за Волдеморта?
Почувши це ім'я, містер Візлі здригнувся, але знову опанував себе.
— Гаррі, я не сумніваюся, що ти значно відважніший, ніж припускає Фадж, і я дуже радий, що ти не злякався, але...
— Артуре! — гукнула місіс Візлі, яка проводжала всіх у вагони. — Що ти там робиш? Поїзд ось-ось від'їде!
— Уже йдемо, Молі! — гукнув містер Візлі, а сам поспіхом прошепотів до Гаррі:
— Пообіцяй мені...
— ...бути чемним і не виходити з замку? — понуро запитав Гаррі.
— Не зовсім, — сказав містер Візлі серйознішим, ніж будь-коли голосом. — Гаррі, поклянися мені, що не станеш розшукувати Блека.
— Що?! — сторопіло мовив Гаррі.
Пролунав довгий гудок. Кондуктори почали зачиняти двері вагонів.
— Пообіцяй мені, Гаррі, — скоромовкою заговорив містер Візлі, — що б там не сталося...
— Але навіщо я мав би шукати того, хто хоче мене вбити? — нічого не розумів Гаррі.
— Поклянися — що б ти не почув...
— Артуре, швидко! — закричала місіс Візлі.
Поїзд випустив пару і зрушив з місця. Гаррі підбіг до вагона і заскочив у двері, які йому відчинив Рон. А далі вся компанія висунулася з вікон і махала містеру і місіс Візлі, аж доки поїзд завернув за ріг.
— Мені треба з вами поговорити, — прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні, коли поїзд почав набирати швидкість.
— Джіні, вийди, — звелів Рон.
— Ох, як чемно, — образилася Джіні і гордовито відійшла.
У пошуках вільного купе Гаррі, Рон та Герміона рушили коридором. Аж наприкінці вагона натрапили на купе, в якому була тільки одна особа — чоловік, що міцно спав біля вікна. Друзі спинилися на порозі. "Гоґвортський експрес" призначався для учнів, тому, окрім відьми, що возила візочок з харчами, інших дорослих вони в ньому досі не зустрічали.
Незнайомець був одягнений у вельми поношену, латану — перелатану мантію. Хворобливий і виснажений з вигляду, він, однак, був ще доволі молодим, хоч у його світло-каштановому волоссі де-не-де вже пробивалася сивина.
— Хто б це міг бути? — прошипів Рон, коли вони зачинили двері і примостилися якомога далі від вікна.
— Професор Р. Дж. Люпин, — прошепотіла у відповідь Герміона.
— Як ти знаєш?
— Написано на його портфелі, — Герміона вказала на поличку над головою чоловіка. Там лежав пошарпаний портфелик, який тримався купи тільки тому, що був старанно обмотаний мотузками. На портфелику напівоблупленими літерами в кутку було виведено: "Професор Р. Дж. Люпин".
— Цікаво, що він викладає? — недовірливо глянув Рон на мертвотно-блідий профіль Люпина.
— Це ж очевидно: є тільки одна вільна посада — захист від темних мистецтв, — прошепотіла Герміона.
Вони мали вже двох учителів захисту від темних мистецтв — щороку нового. Ходили чутки, що ця посада приносить нещастя.
— Ой, не знаю, чи він потягне, — засумнівався Рон. — Схоже, що його можна прикінчити будь-яким закляттям. О, вибач... — повернувся він до Гаррі, — що ти хотів нам сказати?
Гаррі розповів про суперечку між містером і місіс Візлі та про попередження містера Візлі. Рон був приголомшений, а Герміона притисла руки до вуст.
Нарешті вона їх опустила й промовила:
— Отже, Сіріус Блек утік, щоб полювати за тобою! Ой, Гаррі... тобі треба бути дуже-дуже обережним. І не шукати собі нових пригод...
— Та я й не шукаю, — роздратувався Гаррі. — Вони самі мене знаходять.
— Гаррі ж не дурний, щоб шукати якогось психа, який хоче його вбити! — тремтячим голосом сказав Рон.
Друзі сприйняли новину гірше, ніж Гаррі сподівався. Вони злякалися Блека значно більше, ніж він.
— Ніхто не збагне, як він вирвався з Азкабану, — стривожився Рон. — Таке ще нікому не вдавалося. А за ним, до речі, був посилений нагляд.
— Але його обов'язково спіймають, правда? — розхвилювалася Герміона. — Тепер і маґли його скрізь шукають...
— Що це? — зненацька насторожився Рон.
Звідкись долинав слабенький металевий свист. Вони оглянули купе.
— Це з твоєї валізи, Гаррі! — Рон піднявся, почав нишпорити на багажній полиці і видобув з-під Гарріних мантій кишеньковий стервоскоп.
Яскраво сяючи, він стрімко закрутився на Роновій долоні.
— Ой! Це стервоскоп? — Герміона встала, щоб краще його роздивитися.
— Так... але він такий... дешевенький, — пояснив Рон. — Він аж казився, коли я прив'язував його до Еролиної лапи, щоб відіслати Гаррі.