— Бачиш? — Рон показав повідомлення, що висіло на старій пошкрябаній дошці оголошень. — Кінець жовтня. Гелловін. Перші вихідні в Гоґсміді.
— Супер! — зрадів Фред, що слідом за Гаррі проліз крізь отвір у портреті. — Мушу зайти в "Зонко", у мене вже майже нема смердюляників.
Гаррі, посмутнівши, бухнувся в крісло біля Рона.
— Гаррі, повір, наступного разу ти зможеш піти з нами, — мовби прочитала його думки Герміона. — Блека скоро впіймають, його ж уже недавно бачили.
— Блек не такий дурний, щоб затівати щось у Гоґсміді, — припустив Рон. — Гаррі, запитай Макґонеґел — може, вона тобі дозволить? Хтозна, коли буде той наступний раз...
— Роне! — обурилася Герміона. — Гаррі має залишатися в школі...
— То що йому — сидіти тут самому? — не погодився Рон. — Давай, Гаррі, запитай Макґонеґел...
— Так, мабуть, я спробую, — рішуче сказав Гаррі. Герміона роззявила рота, щоб заперечити, але тут їй на коліна стрибнув Криволапик. В його зубах теліпався великий мертвий павук.
— Він що, жертиме його тут, перед нами? — насупився Рон.
— Криволапику, мій розумнику, невже ти сам його зловив? — засюсюкала Герміона.
Криволапик почав неквапно жувати павука, не зводячи з Рона своїх нахабних жовтих очей.
— Тримай його біля себе! — роздратовано буркнув Рон, не відриваючись від зоряної карти. — У мене в портфелі спить Скеберс.
Гаррі позіхнув. Його хилило на сон, але треба було докреслити свою карту. Він підсунув портфель, вийняв пергамент, чорнило, перо і взявся за роботу.
— Якщо хочеш, можеш перемалювати з моєї, — запропонував Рон. Він позначив галочкою останню зірку і підсунув Гаррі карту.
Герміона мовчки скривилася: вона ніколи не схвалювала списування. Криволапик і далі незмигно дивився на Рона, помахуючи кінчиком свого пухнастого хвоста. Раптом, без жодного попередження, він стрибнув.
— ТПРУСЬ! — заревів Рон, хапаючи портфеля, бо Криволапик уже вп'явся в нього своїми пазурями і люто почав його дряпати. — ГЕТЬ, ТУПА ТВАРЮКО!
Рон виривав портфель, але кіт вчепився в нього намертво і тільки шипів та бризкав слиною.
— Роне, йому боляче! — пискнула Герміона.
Усі погляди були прикуті до них. Рон розмахував портфелем, а Криволапик його не пускав. І тут з портфеля вилетів Скеберс...
— ЛОВІТЬ КОТА! — заверещав Рон, а Криволапик відпустив портфель і, перестрибнувши через стіл, помчав за переляканим на смерть Скеберсом.
Джордж кинувся на кота, але промахнувся. Скеберс стрімголов промайнув повз двадцять пар ніг і Щез під старим комодом.
Криволапик різко загальмував і запустив під комод передню лапу.
Підбігли Рон і Герміона. Герміона схопила Криволапика за пузо й відтягла його від комода. Рон ліг на живіт і таки примудрився піймати Скеберса за хвіст.
— Глянь на нього! — розлючено крикнув він Герміоні, розмахуючи перед нею Скеберсом. — Шкіра й кості! Не підпускай до нього свого котяру!
— Криволапик не знає, що це погано! — тремтячим голосом озвалася Герміона. — Усі коти ловлять мишей!
— Цей котяра якийсь дуже химерний! — насупився Рон, запихаючи ошалілого Скеберса в кишеню. — Він почув, як я сказав, що Скеберс у портфелі!
— Що за дурниці! — огризнулася Герміона. — Криволапик його занюхав, Роне! Бо як інакше...
— Ця тварюка має зуб на Скеберса! — бідкався Рон, не зважаючи на те, що всі довкола почали вже хихотіти. — А Скеберс живе тут віддавна, і він хворий!
Рон рішуче вийшов і подався сходами до спальні.
*
Увесь наступний день Рон не переставав ображатися на Герміону. Він майже не розмовляв з нею на гербалогії, хоч вони усі втрьох поралися біля одної й тієї самої стручкової порхавки.
— Як там Скеберс? — нерішуче запитала Герміона, зірвавши товстий рожевий стручок і вилущуючи горошини в дерев'яне цеберко.
— Забився під ліжко і тремтить, — сердито озвався Рон. Він не влучив у цеберко і розсипав горошини по підлозі оранжереї.
— Акуратніше, Візлі, акуратніше! — крикнула професорка Спраут, а горошинки на їхніх очах почали раптом розцвітати.
Далі була трансфігурація. Гаррі, що вирішив після уроку запитати в професорки Макґонеґел про Гоґсмід, став у самому хвості черги перед класом, роздумуючи, як аргументувати своє прохання. Та його увагу відвернуло якесь заворушення перед дверима.
Лаванда Браун, здається, плакала. Парваті її обняла й пояснювала щось Шеймусові Фініґану і Дінові Томасу, що мали напрочуд серйозний вигляд.
— Що сталося, Лавандо? — стурбовано запитала Герміона, коли вони разом з Роном і Гаррі підійшли ближче.
— Вона зранку отримала з дому листа, — прошепотіла Парваті. — Лисиця загризла її кролика Бінкі.
— Ох, бідна Лаванда, — зітхнула Герміона.
— Але як я могла забути?! — трагічно промовила Лаванда. — Знаєте, який сьогодні день?
— Е-е...
— Шістнадцяте жовтня! "Те, чого ти так боїшся, станеться в п'ятницю, шістнадцятого жовтня!" Пам'ятаєте? Вона казала правду, так воно й сталося!
Усі оточили Лаванду. Фініґан скрушно похитував головою. Герміона завагалася, а тоді спитала:
— Ти боялася, що твого Бінкі загризе саме лисиця?
— Ну-у не обов'язково лисиця, — відповіла Лаванда, піднявши на Герміону заплакані очі, — але я завжди боялася, що він помре.
— О, — вимовила Герміона. Вона знову помовчала, а тоді поцікавилася:
— А Бінкі був старий?
— Н-ні! — заридала Лаванда. — 3-зовсім маленький!
Парваті ще міцніше обняла приятельку.
— Чому ж ти тоді боялася, що він помре? — допитувалася Герміона.
Парваті кинула на неї лютий погляд.