Дамблдор уже збирався йти, але раптом щось згадав:
— Ага, вам ще будуть потрібні...
Він легенько махнув чарівною паличкою, і всі столи відлетіли до стін. Ще один помах — і підлога вкрилася сотнями м'якеньких фіолетових спальних мішків.
— Приємних вам снів, — побажав Дамблдор і зачинив за собою двері.
Зала збуджено загула. Ґрифіндорці розповідали про свою пригоду.
— Усім лягати в спальні мішки! — крикнув Персі. — Негайно припиніть розмови! Через десять хвилин вимикаємо світло!
— Беріть мішки, — сказав Рон Гаррі й Герміоні. Вони схопили три спальні мішки й потягли їх у куток.
— Думаєте, що Блек і досі в замку? — нетерпляче зашепотіла Герміона.
— Здається, Дамблдор вважає, що так, — озвався Рон.
— Нам ще пощастило, що він з'явився сьогодні, — сказала Герміона, коли вони, не роздягаючись, позалазили в спальні мішки і сперлися на лікті, щоб продовжувати розмову. — Саме тоді, як у вежі нікого не було.
— Мабуть, він утратив відчуття часу, бо постійно мусить ховатися, — припустив Рон. — Забув, що це Гелловін. Інакше він би вдерся сюди.
Герміона здригнулася.
Усіх у залі цікавило одне: як Блек сюди потрапив?
— Може, він уміє являтися? — припустила якась рейвенкловка. — Ну, знаєте, виникати з нічого, просто з повітря.
— Або якось замаскувався, — додав п'ятикласник з Гафелпафу.
— Він міг просто прилетіти, — сказав Дін Томас.
— Слухайте, невже ніхто, крім мене, не прочитав "Історію Гоґвортсу"? — пирхнула Герміона.
— Цілком можливо, — озвався Рон. — А що?
— А те, що замок захищений не тільки мурами, — пояснила Герміона. — На нього накладено безліч усіляких заклять, і сюди не так просто проникнути крадькома. Хотіла б я бачити того, хто зумів би прошмигнути повз дементорів. Вони чатують на кожному вході і виході. Повз них неможливо навіть пролетіти. А Філч знає всі таємні переходи, і їх давно вже перекрили...
— Гасимо світло! — оголосив Персі. — Усі лягайте в спальні мішки і припиняйте розмови!
Свічки погасли. Світилися тільки сріблясті привиди, що літали тут і там і заклопотано перемовлялися зі старостами гуртожитків, а також зачарована стеля, всіяна зірками, як на справжньому небі. Шепіт і далі не вщухав, тож Гаррі мав відчуття, що засинає десь надворі під легеньке шелестіння вітру.
Щогодини в залі з'являвся хтось із учителів — перевірити, чи все гаразд. Десь біля третьої ночі, коли майже всі нарешті поснули, увійшов професор Дамблдор і пошукав поглядом Персі. Персі скрадався поміж спальними мішками і лаяв учнів за розмови. Він стояв саме неподалік від Гаррі, Рона й Герміони, коли до них стали наближатися Дамблдорові кроки. Діти миттю прикинулися сплячими.
— Хтось його бачив, пане професоре? — прошепотів Персі.
— Ні. Тут усе гаразд?
— Я все контролюю, пане професоре.
— Добре. Зараз їх краще не чіпати. Я знайшов тимчасового охоронця для ґрифіндорського портрета. Завтра вже можна буде завести всіх туди.
— А де Гладка Пані?
— Сховалася на карті Арґілширу, що на третьому поверсі. Очевидно, вона відмовилася впускати Блека без пароля, тож він на неї й напав. Вона й досі перелякана. А коли заспокоїться, містер Філч її відреставрує.
Знову рипнули двері, і залунали ще чиїсь кроки.
— Директоре? — Це був Снейп. Гаррі завмер і нашорошив вуха. — Ми обшукали весь четвертий поверх. Його там немає. А Філч оглянув підвали — там теж нікого.
— А як астрономічна вежа? Кабінет професорки Трелоні? Соварня?
— Усе обшукали...
— Дуже добре, Северусе. Правду кажучи, я й не сподівався, що Блек сховається тут.
— А як він сюди потрапив, професоре, маєте якісь здогади? — запитав Снейп.
Гаррі аж підвів голову, щоб краще було чути.
— Здогадів багато, Северусе, і всі неправдоподібні.
Гаррі ледь-ледь розплющив очі: Дамблдор стояв до нього спиною, але він міг бачити зосереджене обличчя Персі, а також профіль роздратованого Снейпа.
— Пам'ятаєте розмову, яку ми мали з вами, директоре... напередодні навчального року? — запитав Снейп, ледь розтуляючи вуста, мовби не хотів, щоб його почув Персі.
— Пам'ятаю, Северусе. — У голосі Дамблдора прозвучали нотки застороги.
— Майже неймовірно... щоб Блек міг проникнути в замок без чиєїсь допомоги звідси. Я вже висловив вам своє занепокоєння, коли ви призначили...
— Я не вірю, що хтось у цьому замку допомагає Блекові, — зупинив його Дамблдор тоном, що не допускав Снейпового заперечення. — Мушу піти до дементорів, — мовив Дамблдор. — Я обіцяв їм сповістити, коли закінчаться наші пошуки.
— А вони пропонували вам свою поміч, пане професоре? — поцікавився Персі.
— Ще й як, — холодно озвався Дамблдор. — Та поки я директор, жоден дементор не переступить поріг цього замку.
Персі зніяковів. Дамблдор швидко й нечутно покинув залу. Снейп провів його обуреним поглядом і теж вийшов.
Гаррі глянув на Рона й Герміону. Вони лежали з розплющеними очима і розглядали зоряну стелю.
— Що б це могло означати? — ледь чутно вимовив Рон.
*
Наступні кілька днів у школі тільки й було розмов, що про Сіріуса Блека. Висувалися найнесамовитіші припущення щодо його проникнення в замок. Скажімо, Анна Ебот з Гафелпафу цілий урок гербалогії запевняла всіх охочих її слухати, що Блек уміє перевтілюватися на квітучий кущ.