Гаррін мозок відмовлявся сприймати такі нісенітниці. Це ж цілковитий абсурд… та все ж…
— Але Пітер пронюхав, що діється, і втік… Криволапик — ви, здається, так його називаєте? — розповів мені, що Пітер залишив на простирадлах кров… Мабуть, укусив сам себе… Що ж, одного разу йому вже вдалося зімітувати власну смерть…
Ці слова ніби пробудили Гаррі.
— Але ж чому він прикинувся мертвим? — розлючено запитав він. — Бо знав, що ви його вб’єте, як убили моїх батьків!
— Ні, — заперечив Люпин. — Гаррі…
— А тепер ви прийшли, щоб його добити!
— Це правда, — погодився Блек, лиховісно зиркнувши на Скеберса.
— Дарма я завадив Снейпові схопити вас! — крикнув Гаррі.
— Гаррі, — поспіхом втрутився Люпин, — невже ти не бачиш? Увесь цей час ми вважали, що Сіріус зрадив твоїх батьків, а Пітер його вистежив… Насправді ж, усе було навпаки: Пітер зрадив твоїх маму й тата… а Сіріус вистежив Пітера…
— ЦЕ НЕПРАВДА! — закричав Гаррі. — ВІН БУВ ЇХНІМ ТАЙНОХОРОНЦЕМ! ВІН САМ, ЩЕ ДО ВАШОГО ПРИХОДУ, СКАЗАВ, ЩО ЦЕ ВІН ЇХ УБИВ!
Гаррі показав на Блека, котрий повільно похитав головою. Його запалі очі раптом засвітилися.
— Гаррі… я все одно що їх убив, — прохрипів він. — В останню мить я переконав Лілі та Джеймса змінити свій вибір, зробити своїм тайнохоронцем Пітера… Це моя вина, я знаю… тієї ночі, коли вони померли, я вирішив перевірити, що з Пітером, чи він і далі в безпеці. Я прибув до його схованки, а він зник. І ні сліду боротьби. Це мене здивувало. Я запідозрив щось не те і відразу помчав до твоїх батьків. А коли побачив зруйнований будинок і їхні тіла, то зрозумів: це все вина Пітера. А також і моя…
Його голос затремтів. Він відвернувся.
— Годі вже з цим, — сказав Люпин, і в його голосі пролунали суворі нотки, яких Гаррі ніколи від нього не чув. — Існує лише один спосіб з’ясувати, що сталося насправді. Роне, дай мені пацюка.
— А що ви з ним зробите? — з недовірою запитав Рон.
— Примушу його з’явитися тут перед нами, — відповів Люпин. — Якщо він справді пацюк, йому нічого не загрожує.
Рон завагався, але Скеберса віддав. Скеберс несамовито пищав, звивався й вивертався, вирячивши свої маленькі чорні оченята.
— Готовий, Сіріусе? — запитав Люпин.
Блек узяв з ліжка Снейпову чарівну паличку і підійшов до Люпина, в руках у якого борсався пацюк. Його вологі очі раптом запалали.
— Разом? — тихо запитав Блек.
— Авжеж, — однією рукою Люпин міцно стискав Скеберса, а другою — чарівну паличку. — На рахунок «три». Раз… два… ТРИ!
З обох чарівних паличок вистрілило сліпуче блакитно-біле світло. На якусь мить Скеберс завис у повітрі, а його маленьке чорне тіло несамовито закружляло… Рон закричав… пацюк бухнувся на підлогу. Ще один сліпучий спалах, а тоді…
Вони немовби спостерігали за ростом дерева на пришвидшеній кіноплівці. Просто з землі виросла голова, з’явилися кінцівки, і ось уже на тому місці, де щойно був Скеберс, стояв зіщулений від страху чоловічок, що заламував собі руки. Криволапик на ліжку сичав і бризкав слиною, а шерсть на його спині настовбурчилася.
Чоловічок був низенький, лиш трохи вищий за Гаррі й Герміону. Його ріденьке безбарвне волосся було розкуйовджене, а маківка світила лисиною. Він мав пожмаканий вигляд товстуна, що раптово схуд. Його шкіра була брудна, як Скеберсова шерсть, і взагалі, щось щуряче проглядало в його загостреному носі й маленьких вологих очицях. Уривчасто дихаючи, він обвів усіх поглядом і зиркнув на двері.
— Ну, вітаю, Пітере, — люб’язно мовив Люпин, неначе пацюки постійно перетворювалися на його старих шкільних друзів. — Давненько не бачились.
— С-сіріусе… Р-ремусе… — Навіть голос у Петіґру був якийсь писклявий. Він ще раз зиркнув на двері. — Друзі мої… старі мої друзі…
Блек підняв руку з паличкою, але Люпин, кинувши застережливий погляд, схопив його за зап’ясток і знову заговорив до Петіґру легко й невимушено.
— Ми тут собі розмовляли, Пітере, про те, що сталося тієї ночі, коли загинули Лілі та Джеймс. Ти, мабуть, не все розчув, поки верещав на ліжку..
— Ремусе, — видихнув Петіґру, а Гаррі помітив, як його бліде й брезкле обличчя вкрилося крапельками поту, — ти ж йому не віриш, правда?.. Він хотів мене вбити, Ремусе…
— Ми це чули, — холодно зупинив його Люпин. — Я хотів би дещо з’ясувати, Пітере, якщо ти не…
— Він знову хоче мене вбити! — несподівано заверещав Петіґру, показуючи на Блека. (Гаррі помітив, що він тицьнув середнім пальцем: вказівний був у нього відсутній). — Він убив Лілі і Джеймса, а тепер збирається вбити й мене… допоможи мені, Ремусе…