— Я хотів би поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — раптом наполіг Дамблдор. — Корнеліусе, Северусе, Поппі — прошу нас залишити.
— Пане директоре! — обурилася мадам Помфрі. — Вони потребують лікування і відпочинку..
— Це нагальна справа, — не поступався Дамблдор. — Я наполягаю.
Мадам Помфрі зціпила вуста й подріботіла до свого кабінету в глибині палати, грюкнувши дверима. Фадж глянув на великий золотий годинник, що звисав з його камізельки.
— Дементори мали б уже прибути, — сказав він. — Піду їх зустріну… Дамблдоре, побачимося нагорі.
Він підійшов до дверей і відчинив їх, запрошуючи Снейпа, але той не зрушив з місця.
— Сподіваюся, ви не повірили жодному слову Блека? — просичав Снейп, уп’явшись очима в обличчя Дамблдора.
— Я хочу поговорити з Гаррі й Герміоною наодинці, — повторив Дамблдор.
Снейп підступив до нього на крок.
— Сіріус Блек продемонстрував схильність до вбивства ще в шістнадцять років, — видихнув він. — Ви ж не забули, директоре? Не забули, що він колись намагався мене вбити?
— З пам’яттю в мене поки що все гаразд, Северусе, — спокійно відповів Дамблдор.
Снейп крутнувся на підборах і рушив до дверей, що їх і досі притримував Фадж. Двері зачинилися, і Дамблдор повернувся до Гаррі й Герміони, які заговорили навперебій.
— Пане професоре, Блек каже правду… ми бачили Петіґру…
— …він утік, коли професор Люпин обернувся у вовкулаку..
— …він пацюк…
— …передня лапка в Петіґру… тобто рука… там немає пальця, він сам його відрізав…
— …на Рона напав Петіґру, а не Сіріус…
Дамблдор підняв руку, щоб зупинити цей словесний потік.
— Тепер ваша черга слухати, і я благаю, щоб ви мене не перебивали, бо в нас дуже мало часу, — спокійно мовив він. — Окрім ваших слів, немає жодного доказу на підтримку Блекової версії… А слова двох тринадцятирічних чарівників нікого не переконають. Свідки з усієї вулиці присягалися, що бачили, як Сіріус убив Петіґру. Я сам свідчив у міністерстві, що Сіріус був тайнохоронцем Поттерів.
— Професор Люпин може підтвердити… — не стримався Гаррі.
— Професор Люпин зараз десь далеко в лісі і не здатний нічого й нікому підтвердити. Коли він знову набуде людської подоби, буде пізно: Сіріуса вже не стане. Мушу додати, що вовкулаки не викликають довіри серед чарівників, тому на його слова мало хто зважить… До того ж, вони з Сіріусом старі друзі…
— Але ж…
— Вислухай мене, Гаррі. Вже надто пізно, ти розумієш? Ти ж бачиш, що версія подій в тлумаченні професора Снейпа звучить набагато переконливіше за вашу.
— Він ненавидить Сіріуса, — зітхнула Герміона. — І все через той безглуздий жарт, що втнув із ним Сіріус…
— Сіріус поводився доволі підозріло. Напав на Гладку Пані… проник у ґрифіндорську вежу з ножем… Без Петіґру, живого чи мертвого, ми не маємо жодного шансу скасувати Сіріусів вирок.
— Але ж ви нам вірите.
— Так, вірю, — спокійно підтвердив Дамблдор. — Але я безсилий примусити інших розпізнати правду або скасувати рішення міністра магії…
Гаррі глянув у його похмуре обличчя і відчув, ніби втрачає ґрунт під ногами. Він уже звик, що Дамблдор завжди знаходив якесь несподіване рішення, тож і тепер сподівався на диво. Та ба… згасала їхня остання надія.
— Нам потрібно, — повільно проказав Дамблдор, перевівши погляд своїх ясно-блакитних очей з Гаррі на Герміону, — трохи більше часу.
— Але ж… — почала Герміона. Та враз її очі округлилися. — АГА!
— Слухайте мене уважно, — сказав Дамблдор дуже тихо й дуже чітко. — Сіріуса замкнули в кабінеті професора Флитвіка на восьмому поверсі. Тринадцяте вікно праворуч від Західної вежі. Якщо все піде добре, ви врятуєте нині більше, ніж одне невинне життя. Але запам’ятайте: вас ніхто не повинен бачити. Міс Ґрейнджер, ви знаєте закони… ви знаєте, що поставлено на карту… вас… ніхто… не… повинен… бачити.
Гаррі не розумів, що відбувається. Дамблдор крутнувся на підборах і озирнувся вже перед самими дверима.
— Я замкну вас тут. — Він глянув на годинник. — Зараз… за п’ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.
— Хай вам щастить? — повторив Гаррі, коли за Дамблдором зачинилися двері. — Три оберти? Про що він? Що нам треба зробити?
Герміона засунула руку за пазуху і вийняла дуже довгий тоненький золотий ланцюжок.
— Гаррі, йди сюди, — нетерпляче звеліла вона. — Швидше!
Геть спантеличений, Гаррі підійшов до неї. Вона простягла йому ланцюжок, і він побачив, що з нього звисає крихітний блискучий піщаний годинник.