- До замку? - перепитав шовковим голосом Снейп. - Навіщо нам так далеко йти? Ось виберемося з-під Верби, і я просто покличу дементорів. Вони надзвичайно зрадіють, коли тебе побачать... Так зрадіють, що захочуть, либонь, привітати тебе своїм Цілунком...
Й до цього бліде Блекове обличчя ще більше зблідло.
- Та... ти повинен мене дослухати, - прохрипів він. - Пацюк... глянь на пацюка...
Але Снейпові очі сяяли таким божевільним блиском, якого Гаррі ще ніколи не бачив. Снейп, здавалося, цілком утратив глузд.
- Ану йдіть за мною! - звелів він і клацнув пальцями. Кінці мотузки, що нею був обмотаний Люпин, стрибнули йому в руки. - А я потягну вовкулаку. Може, дементори забажають і його поцілувати...
Гаррі, не задумуючись, кинувся вперед і загородив двері.
- Відійди, Поттере, ти вже й так по вуха в неприємностях, - гаркнув Снейп. - Якби я не прибіг сюди і не врятував твою шкуру...
- Професор Люпин цього року міг мене вбити сто разів, - промовив Гаррі. - Я провів з ним наодинці море часу, він учив мене захищатися від дементорів. Якщо він допомагав Блекові, то чого ж він не прибив мене ще тоді?
- Я не збираюся з'ясовувати, як влаштовано мозок вовкулаки, - засичав Снейп. - Відійди з дороги, Поттере.
- ВИ НІКЧЕМА! - крикнув Гаррі. - ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВАС КОЛИСЬ ПОШИЛИ В ДУРНІ, ВИ ТЕПЕР НАВІТЬ СЛУХАТИ НІКОГО НЕ ХОЧЕТЕ...
- МОВЧАТИ! Я НЕ ДОЗВОЛЮ, ЩОБ ЗІ МНОЮ ТАК РОЗМОВЛЯЛИ! - ще несамовитіше заверещав Снейп. - Яке коріння, таке й насіння! Я щойно врятував твою шкуру, ти мав би мені дякувати на колінах! Ох, якби він тебе вбив! Ти загинув би так само, як і твій батько, адже ти надто самовпевнений, ти не віриш, що Блек і з тебе зробив дурня... А тепер забирайся з дороги, доки я сам тебе не прибрав! ГЕТЬ, ПОТТЕРЕ!
Рішення визріло миттю. Снейп не встиг ступити й кроку, як Гаррі підняв чарівну паличку.
- Експеліармус! - вигукнув він... і, треба зауважати, не лише він. Гримнув такий вибух, що двері ледве втрималися на завісах. Снейпа підкинуло - він гупнувся об стіну, сповз на підлогу, і з-під його волосся потекла цівочка крові. Він знепритомнів.
Гаррі озирнувся. Одночасно з ним Снейпа обеззброїли Рон і Герміона. Снейпова чарівна паличка описала дугу і впала на ліжко біля Криволапика.
- Тобі не варто було цього робити, - сказав Блек, глянувши на Гаррі. - Це мусив зробити я...
Гаррі уникав Блекового погляду. Він і досі не був певний, що вчинив правильно.
- Ми напали на вчителя... напали на вчителя... - простогнала Герміона, нажахано дивлячись на нерухомого Снейпа. - Ой, ми встряли в таку халепу..
Люпин намагався вивільнитися з мотузок. Блек стрімко нахилився і розв'язав його. Люпин випростався, потираючи занімілі руки.
- Дякую, Гаррі, - мовив він.
- Я ще не сказав, що вам вірю, - заперечив Гаррі. - Тоді настав час надати деякі докази, - втрутився Блек. - Хлопче... дай-но мені Пітера. Швидше. Рон міцніше притиснув Скеберса до грудей.
- Ще чого, - кволо промовив він. - Ви що, вирвалися з Азкабану лише для того, щоб дістатися до Скеберса? Тобто... - він глянув на Гаррі й Герміону, сподіваючись на підтримку. - Гаразд, скажімо, Петіґру міг обертатися в пацюка... але ж є мільйони пацюків... Як ви, після стількох років Азкабану, знаєте, за яким саме полювати?
- Знаєш, Сіріусе, це слушне запитання, - повернувся до Блека Люпин і трохи спохмурнів. - Як ти про нього довідався?
Блек засунув під мантію свою пазуристу руку і витяг пожмаканий аркуш паперу, розгладив його й показав усім.
Це була фотографія Рона з родиною, що з'явилася торік улітку в «Щоденному віщуні». Там на Роновому плечі сидів Скеберс.
- Де ти це взяв? - запитав приголомшений Люпин.
- Фадж дав, - відказав Блек. - Торік він інспектував Азкабан і дав мені свою газету. Там на першій шпальті був Пітер... на плечі в цього хлопця... я відразу його впізнав... я ж безліч разів бачив, як він перевтілювався. І ще там було написано, що хлопець повертається у Гоґвортс... туди ж, де й Гаррі...
- Боже мій милий! - неголосно мовив Люпин, ковзаючи поглядом зі Скеберса на фотографію - і назад. - Його передня лапка...
- Що з нею? - виклично спитав Рон.
- Там немає одного пальця, - пояснив Блек.
- Звісно, - видихнув Люпин, - так просто... так геніально... Він сам його відчикрижив?
- Якраз перед останнім перевтіленням, - підтвердив Блек. - Я загнав його в кут, а він заверещав на всю вулицю, що то я зрадив Лілі та Джеймса. І перше ніж я встиг його проклясти, він висадив у повітря всю вулицю - паличку він тримав за спиною. Повбивав усіх у радіусі шести метрів - і шаснув у каналізацію разом з іншими щурами...