Гаррі не розумів, що відбувається. Дамблдор крутнувся на підборах і озирнувся вже перед самими дверима.
- Я замкну вас тут. - Він глянув на годинник. - Зараз... за п'ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.
- Хай вам щастить? - повторив Гаррі, коли за Дамблдором зачинилися двері. - Три оберти? Про що він? Що нам треба зробити?
Герміона засунула руку за пазуху і вийняла дуже довгий тоненький золотий ланцюжок.
- Гаррі, йди сюди, - нетерпляче звеліла вона. - Швидше!
Геть спантеличений, Гаррі підійшов до неї. Вона простягла йому ланцюжок, і він побачив, що з нього звисає крихітний блискучий піщаний годинник.
- На...
Вона накинула ланцюжок і на його шию.
- Готовий? - запитала ледь чутно.
- Що ми збираємось робити? - розгублено запитав Гаррі.
Герміона тричі обернула піщаний годинник.
Темна палата розчинилася в повітрі, і Гаррі відчув, що він дуже швидко летить кудись назад. Повз нього миготіли невиразні кольори й форми, у вухах гупало. Він спробував закричати, але не чув власного голосу.
Та ось він знову відчув під ногами тверду землю, і все довкола знову набуло звичних контурів...
Він стояв біля Герміони в порожньому вестибюлі, а на вимощену плитами підлогу через відчинені вхідні двері падав золотистий сонячний промінь. Гаррі ошелешено глянув на Герміону, а золотий ланцюжок боляче вп'явся йому в шию.
- Герміоно, що?..
- Сюди! - Герміона схопила його за руку й потягла через вестибюль до комірчини з мітлами. Відчинила дверцята, заштовхала Гаррі між відра й швабри, зайшла сама і грюкнула за собою дверцятами.
- Що?., як?.. Герміоно, що сталося?
- Ми перенеслися назад у часі, - прошепотіла Герміона, знімаючи в пітьмі ланцюжок з Гарріної шиї. - На три години...
Гаррі намацав свою ногу і щосили її вщипнув. Йому добряче заболіло, отже, це не якийсь химерний сон.
- Але...
- Цс-с! Слухай! Хтось іде! Я думаю... думаю, що то ми!
Герміона притулила вухо до дверцят комірчини.
- Кроки у вестибюлі... так, схоже, що це ми йдемо до Геґріда!
- Ти хочеш сказати, - прошепотів Гаррі, - що ми є і тут у комірчині, і там також?
- Так, - підтвердила Герміона, не відриваючи вуха від дверцят. - Я впевнена... це ми... За звуком, там не більше трьох осіб... ми йдемо повільно, бо ховаємося під плащем-невидимкою...
Вона змовкла, й далі уважно прислухаючись.
- Ми спускаємося парадними сходами...
Герміона сіла на перевернуте відерце. У Гаррі назбиралося багато запитань.
- Де ти взяла цей піщаний годинник?
- Він називається часоворот, - прошепотіла Герміона, - мені його дала професорка Макґонеґел у перший день навчання. Завдяки часовороту я цілий рік встигала на всі уроки. Професорка Макґонеґел узяла з мене обіцянку, що я нікому про це не розповім. Щоб отримати дозвіл, вона написала сотні листів у Міністерство магії. Пояснила їм, що я відмінниця, і ніколи не скористаюся ним ні для чого, крім уроків. Я обертала його назад, скажімо, на годину, і йшла на інший урок - ось чому я могла відвідувати кілька уроків водночас. Але... Гаррі. я не розумію, чого від нас хоче Дамблдор. Чому він сказав повернутися саме на три години? Як це може допомогти Сіріусу?
Гаррі глянув на її затінене обличчя.
- Він хоче, щоб ми змінили щось таке, що відбулося в цей час, - поволі промовив він. - А що тоді відбулося? Три години тому ми йшли до Геґріда...
- Зараз і є три години, тому і ми якраз ідемо до Геґріда, - сказала Герміона. - Щойно ми чули самих себе...
Гаррі насупився. Він думав так зосереджено, що, здавалося, відчував, як стискається його мозок.
- Дамблдор сказав... він сказав, що ми можемо врятувати більше, ніж одне невинне життя... - І тут Гаррі осяяло. - Герміоно, я зрозумів: нам треба врятувати Бакбика!
- Але ж... як це допоможе Сіріусу?
- Дамблдор повідомив, де вікно кабінету Флитві-ка! Там вони тримають Сіріуса! Треба підлетіти до того вікна на Бакбику і визволити Сіріуса! Сіріус сяде на Бакбика - і вони обидва врятуються!
Навіть у пітьмі Гаррі побачив, яким наляканим стало обличчя Герміони.
- Якщо нам пощастить зробити все непомітно, це буде просто диво!
- Але ж спробувати можна? - Гаррі звівся на ноги і теж притулився вухом до дверцят. - Наче нікого... Пішли...
Гаррі відхилив двері. Вестибюль був порожній. Якомога тихіше вони вискочили з комірчини і збігли кам'яними сходами. Тіні вже видовжувалися, а вершечки Забороненого лісу знову зазолотіли.
- А раптом хтось визирне з вікна... - пискнула Герміона, озираючись на замок.
- Біжімо! - рішуче мовив Гаррі. - Просто в ліс. Сховаємося за деревом і подивимось...