Блек ухопився за віконну раму і висунув надвір голову й плечі. На щастя, він був дуже худий, тож наступної миті він закинув ногу на Бакбикову спину і вмостився на гіпогрифа позаду Герміони.
- Чудово, Бакбику! А тепер угору, на вежу! - гукнув Гаррі, смикаючи за мотузку.
Гіпогриф змахнув своїми могутніми крильми - і ось вони вже здіймалися вгору, на самий вершечок Західної вежі. Бакбик лунко приземлився на вежі з бійницями, і Гаррі з Герміоною мерщій зіскочили з нього.
- Сіріусе, негайно тікайте, - засапано мовив Гаррі. - Вони з хвилини на хвилину з'являться в кабінеті Флитвіка й побачать, що ви зникли.
Бакбик бив копитом і метляв своєю гостродзьобою головою.
- А що з тим твоїм другом? З Роном? - стурбовано запитав Сіріус.
- З ним усе буде нормально... він поки що так собі, але мадам Помфрі каже, що його вилікує. Швидше... тікайте!..
Але Блек і далі дивився на Гаррі.
- Як я зможу віддячити?..
- ТІКАЙТЕ! - крикнули водночас Гаррі й Герміона.
Блек розвернув Бакбика в небо.
- Ми ще побачимось, - пообіцяв він. - Гаррі... ти гідний свого батька...
Він стиснув Бакбика ногами. Гаррі й Герміона ледве встигли відскочити, як знову змахнули велетенські крила, і гіпогриф зринув угору... Разом зі своїм вершником він ставав усе меншим і меншим, а Гаррі й далі дивився їм услід... Аж ось місяць сховався за хмару, і вони зникли з очей.
- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ -
Знову совина пошта
- Гаррі!
Герміона тягла його за рукав і зиркала на годинник. - У нас рівно десять хвилин, щоб непомітно повернутися до лікарні перед тим, як Дамблдор замкне двері...
- Так, так... - мовив Гаррі, насилу відриваючи погляд від неба, - Біжімо...
Вони вислизнули з дверей і почали спускатися кам'яними гвинтовими сходами. Збігли донизу й почули голоси. Ледь не втислися в стіну й прислухалися: здається, то були Фадж і Снейп. Вони швидко крокували коридором, що вів до сходів.
- ...маю надію, що Дамблдор не почне щось вигадувати, - казав Снейп. - Цілунок буде виконано негайно?
- Тільки-но Макнейр повернеться сюди з дементорами. Ця Блекова афера зганьбила нас усіх. Ви не уявляєте, як я чекаю, коли нарешті зможу повідомити «Щоденному віщунові», що ми його таки піймали... Гадаю, Снейпе, вони захочуть узяти в тебе інтерв'ю... А коли юний Гаррі отямиться, я впевнений, що він захоче розповісти «Віщунові», як ви його врятували...
Гаррі зціпив зуби. Перед ним промайнула Снейпова самовдоволена посмішка, коли вони з Фаджем проминали їхню схованку. Кроки затихли вдалині, і Гаррі з Герміоною, перечекавши кілька секунд, побігли в протилежний бік. Одні сходи, другі, далі коридором... і тут попереду почулося гиготіння.
- Це Півз! - пробурчав Гаррі, хапаючи Герміону за руку. - Сюди!..
Вони ледве встигли заскочити до порожнього класу. Півз мав чудовий настрій: він стрибав по коридору і аж заходився з реготу.
- Ох, яка це потвора, - Герміона приклала вухо до дверей. - Можу закластися: він радіє, що дементори готуються до розправи над Сіріусом... - Вона зиркнула на годинник. - Гаррі, три хвилини!
Коли зловтішний Півзів регіт стих удалині, вони обережно вийшли з класу і знову побігли.
- Герміоно... а що... якщо ми не встигнемо вернутися... і Дамблдор замкне двері? - захекано спитав Гаррі.
- Не хочу про це й думати! - простогнала Герміона, знову зиркаючи на годинник. - Одна хвилина!
Вони добігли до кінця коридору, що вів до входу в шкільну лікарню.
- Гаррі... я чую Дамблдора, - ледве зводила дух Герміона. - Швидше!
Вони скрадалися коридором. Відчинилися двері, в яких виднілася Дамблдорова спина.
- Я замкну вас тут. - Він глянув на годинник. - Зараз... за п'ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.
Дамблдор вийшов з кімнати, зачинив двері і витяг чарівну паличку, щоб магічно їх замкнути. Нажахані Гаррі й Герміона панічно кинулися до нього. Дамблдор глянув на них, і під його довгими сріблястими вусами сяйнула широка усмішка.
- Ну? - спитав він тихо.
- Ми все встигли! - видихнув Гаррі. - Сіріус полетів на Бакбику...
Дамблдор і далі сяяв усмішкою.
- Чудово. Я гадаю... - він уважно прислухався, чи не долинають з палати якісь звуки. - Гадаю, що ви вже пішли... Заходьте... я вас там замкну...
Гаррі й Герміона прослизнули в палату. Там не було нікого, крім Рона, що й досі нерухомо лежав на останньому ліжку. За їхніми спинами клацнув замок, Гаррі з Герміоною вляглися в постелі, і Герміона знову заховала часоворот під мантію. Наступної миті мадам Помфрі вийшла зі свого кабінету.